У мій день народження свекруха назвала подарунком дозвіл жити в моїй же квартирі, але потім слово взяв мій батько

У кріслі перед телевізором сиділа Світлана Андріївна. Вона дивилася токшоу, не відриваючи погляду від екрана.

— Добрий вечір, свате. Ви там обережніше, будь ласка. Мені бруд тут не потрібен, щойно вологе прибирання зробили.

Михайло Григорович повільно повернувся до неї. Погляд, важкий, як чавунна болванка, затримався на свекрусі, проте відповіді не було. Батько оглянув складену на кухні постіль, безліч чужих баночок на підвіконні. Донька мала виснажений вигляд і вливала в себе вже третю за вечір чашку кави. Він полагодив сифон, вимив руки й затримався в коридорі, де Іра подавала йому куртку.

— Дякую, тату, — тихо промовила вона.

— Місяць уже минув, Іро, — батько застебнув блискавку. — Вона здорова, як ломовий кінь. Цей табір ще надовго у вас припаркувався?

— Займаюся цим, тату.

— Погано займаєшся. А чоловік твій куди подівся? Ні видно, ні чутно. Тінь, а не мужик. У тебе незабаром день народження. От зберемося відсвяткувати й подивимося, що у вас за сімейне щастя.

Після його відходу в коридорі залишився запах машинного мастила й міцного тютюну. Зачиняючи двері, Іра твердо вирішила: день народження має стати поворотною точкою.

Свято припало на вихідні — Ірі виповнювалося двадцять вісім. Домашнє застілля вона відкинула відразу. Стіл не було куди втиснути, а готувати на юрбу в кухні, що стала комунальною, під наглядом пані на кріслі вона не збиралася. Віктор спробував заговорити про домашній олів’є.

— Ні, йдемо в кафе, — відрізала Іра. — Я забронювала столик у кафе «Три вуглинки», на розі. Візьмемо шашлики, овочі, соки. Без жодного пафосу. Тільки ми втрьох і тато.

Кафе «Три вуглинки» розкішшю не вирізнялося, зате його кухню хвалили по всьому району. Серед запахів смаженого м’яса, спецій і свіжого хліба неголосно звучала музика. Іра прийшла раніше за решту й зайняла кутовий столик із дерев’яними лавами. Батько, з’явившись слідом, вручив їй конверт із купюрами, коротко обійняв і побажав розуму й терпіння.

Останніми прибули Віктор із матір’ю — святе сімейство. Він ішов попереду, а Світлана Андріївна простувала за ним, ніби королева-мати зійшла до простолюду. Волосся лежало жорсткими хвилями, на шиї красувалися намистини завбільшки з перепелині яйця. Палички не було й близько. Перед ними стояла бадьора, повна сил жінка, переконана, що всі довкола їй винні.