У мій день народження свекруха назвала подарунком дозвіл жити в моїй же квартирі, але потім слово взяв мій батько

Світлана Андріївна сердито засопіла, та капусту все-таки доїла. Медичні приписи виявилися залізною стіною, об яку розбивалися її хитрощі. Іра орудувала ними водночас як щитом і мечем.

Майже через місяць паличка вже припадала пилом у кутку балкона. Світлана Андріївна бадьорим кроком ходила до поліклініки на аналізи, щоки знову порожевіли, голос повернув колишню командирську дзвінкість. Вона давно зміцніла. У просторій власній двокімнатній можна було обійтися і без блендера о шостій ранку, і без несолоного рису. От тільки свекруха встигла пустити коріння в чужій квартирі.

Тут не доводилося оплачувати комуналку, витрачатися на електрику чи ходити по магазинах: покупки приносив син. Біля плити стояла невістка. Вийшов елітний санаторій, де діяло «все включено», а за путівку розплачувалися чужими нервами. Коли здоров’я перестало годитися на роль важеля тиску, Світлана Андріївна зайнялася педагогікою — взялася вчити Іру правильного життя.

Одного разу після роботи Іра годину простояла в заторі. Удома її зустріла свекруха: стояла в коридорі, склавши на животі руки, і заговорила голосом доброї феї, яка щойно здійснила подвиг.

— Ірочко, я сьогодні вашу шафу розібрала. Ти рушники неправильно складаєш. Їх треба валиками згортати, тоді більше місця залишається. Ну й Вікторові сорочки заодно за кольорами розвісила.

Іра мовчки зняла пальто. Рвати на собі волосся й кричати про особистий простір вона не стала. Видихнула, пройшла до єдиної кімнати й відчинила шафу. Рушники разом із чоловіковими сорочками перекочували на диван однією величезною купою.

— Вікторе! — дзвінко покликала вона.

З ванної виринув чоловік, на ходу витираючи руки.

— Мама вирішила, що я погано розпоряджаюся місцем у шафі, — Іра вказала на гору текстилю. — Вона вже здорова, енергії вистачає. От і передай їй свій гардероб. Відсьогодні прати, прасувати й розкладати твої речі буде мама. Заодно потренує дрібну моторику — чудова терапія.

Світлана Андріївна відкрила рота, щоб заперечити, але Іра вже повернула до кухні: пити чай. Мати раптом поскаржилася на страшенну втому й подалася на крісло-ліжко, тому завал із речей Віктор розбирав сам. Прововтузився до півночі.

Конфлікт набирав сили, повітря у квартирі стало густим, як кисіль. Чоловік тим часом, як бачила Іра, перейшов у режим страуса. Після роботи він їв, влаштовувався на дивані й гортав стрічку в телефоні. Мати поруч, дружина порається — йому було зручно. Ідилія. Рішень, яких чекали від чоловіка, можна було не ухвалювати.