Життя тут підпорядковувалося суворому ритму. В одні години північною галереєю проходила варта, в інші жінки з гарему прямували до лазень, кухарі гриміли мідними кришками, садівники приносили оберемки жасмину й м’яти для фонтанів. Це був налагоджений механізм, у якому я опинилася випадковою деталлю — блискучою, але марною.
Невдовзі я помітила одну дивність. Біля зачинених дверей західного крила зміна варти завжди відбувалася раніше, ніж в інших місцях, ніби там охороняли не золото й не зброю, а саму тишу. Я зупинилася біля одних таких дверей. На бронзовій накладці був вибитий знак: місяць і два схрещені клинки.
Символ ніби різав погляд. Я потягнула за ручку. Двері не піддалися. Нижче, майже біля самої підлоги, я помітила крихітну замкову щілину, вузьку, як суха посмішка. Я присіла, ніби поправляючи поділ, і відчула: біля порога камінь холодніший, ніж у коридорі. Там, за дверима, було сиро й порожньо, як у підземеллі. Але чому вхід до такого місця був у парадній галереї?
— Пані, — тихо покликала Надіра. — Вам краще повернутися.
— Що означає цей знак? — запитала я, не обертаючись.
Пауза була короткою, але в ній чулося все палацове вишколене підкорення.
— Старий герб, — видихнула вона. — Так колись позначали крило жінок колишніх правителів.
— Гарем?
— Колись, — Надіра ковтнула. — Тепер туди не можна.
— Нікому?
— Нікому, — повторила вона й ледь чутно додала: — Навіть його світлості.
Ці слова вдарили сильніше за будь-яке зізнання. Заборонене місце, куди не міг увійти навіть господар палацу, звучало як казка всередині казки. Але мені вже хотілося не вірити в казки, а викривати їх.
Я кивнула й пішла, вдаючи, що здаюся. Насправді я просто обрала інший шлях.
Сади за східним крилом були підстрижені до бездоганності. Алеї, фонтани, білі павичі з хвостами, що мерехтіли молочним світлом. Я йшла вздовж стіни з потемнілими барельєфами.
На камені були вибиті жінки в тонких покривалах, чоловіки в тюрбанах, сцени полювання, свята, божества пустелі. В одному місці кладка обвалилася, і крізь тріщину виднілися сходи, що вели вниз. Я озирнулася — нікого — і прослизнула всередину.
Унизу пахло пилом і старими прянощами. Вузький прохід вивів мене до низьких дверей без ручки. На рівні плеча з них стирчала залізна скоба. Я потягнула, і двері піддалися з неприємним скрипом…
