Таня вирішила піти від чоловіка, але несподіваний спадок змусив свекруху будувати плани за неї

Він зібрався прогулятися до моря. Це море помітно відрізнялося від Середземного, у якому він останнім часом любив плавати. Натягнувши кепку з великим козирком, Сергій попрямував до виходу, але в холі його зупинила незвичайна сценка. Літнє подружжя привезло онука. Чи то хлопчик не виспався в потязі, чи то вирішив поплакати про всяк випадок, але його страждання й обурення були невтішними.

— Я до мами хочу! І до тата! З вами не хочу, гуляти теж не буду! Навіщо мені море? Я не знаю, що це таке, і дивитися на нього не хочу!

І тут з-за стійки з’явилася золота рибка — Тетяна в казковому костюмі. Сергій навіть розгубився від несподіванки: він не помітив, коли вона встигла перевдягнутися й звідки взяла вбрання. Таня простягнула руки до дитини й заговорила м’яко, лагідно.

— Як же я чекала на тебе, мій маленький гостю! Ходімо зі мною в морську глибінь. Я покажу тобі, яке море гарне, тепле й лагідне. Воно теж чекало, коли ти приїдеш.

Хлопчик замовк одразу; плач припинився, ніби висохли всі сльози. Його дідусь із бабусею спершу дивилися на казкову гостю з подивом, а потім оговталися й підтримали її.

— Звісно, любий. Зараз перевдягнемося й підемо до моря. Побачиш його — і про всі свої печалі забудеш.

Онук, мов зачарований, пішов із ними до номера. Сергій подумав, що треба буде обережно розпитати Тетяну про дітей. Судячи з того, що він щойно бачив, вона їх любить. Чому ж у її давньому шлюбі досі немає дитини, що її стримує?

Він непомітно вийшов із холу й попрямував до моря. Йому здавалося, Тетяна вміє берегти свої таємниці й не поспішатиме відкривати їх новому знайомому. Бажання побачитися з Ніною стало ще сильнішим. Відкладати зустріч Сергій більше не збирався; спершу саме їй він розповість усе про спадщину.

Через три години Ніна Бондар уже знала: батька її доньки знайдено, а його батько, багатий Валерій Петрович, який живе на далекому Кіпрі, хоче залишити Тетяні частину статків. Через чверть століття він має намір виправити несправедливість. Благодійник звалився на них із донькою як сніг на голову. Обличчям усе ще вродливої жінки текли сльози, але вона ніби не помічала їх.

Сергій застав її за роботою з пилососом. Сказав, що приїхав від Дениса, і Ніна, не поставивши жодного запитання, слухняно пішла з ним до найближчого кафе. Спогади нахлинули так сильно, що зміст його прохання не одразу дійшов до неї.

— Розкажіть, будь ласка, що між вами сталося тоді, двадцять п’ять років тому. Я думаю, Валерієві Петровичу важливо дізнатися подробиці вчинку його сина.

Ніна витерла сльози й трохи пожвавішала. Їй і на думку не спадало, що після стількох років хтось захоче розпитати її про долю. Сергій замовив їй чай із м’ятою, сподіваючись трохи заспокоїти. Вона відпила з великої чашки й заговорила довірливо.

— До Дениса я навіть не знала, що здатна так кохати. Прийшла прибирати номер, побачила його — й обімліла. Хіба можна пояснити, чому серце обирає саме цю людину? Я дивилася мов зачарована. Усе розуміла: він молодший, він із багатеньких, а очей відвести не могла. Він одразу просік мій інтерес, недбало всміхнувся й запропонував увечері сходити до бару. І я пішла за ним, мов слухняна овечка. У якомусь жіночому журналі я прочитала, що кожній жінці відведено свій строк щастя. Одна все життя поруч із коханим, а іншій дістануться кілька днів, як мені, і пам’ятатиме їх до скону. Для мене Денис був дарунком небес. Хоча я розуміла: йому просто потрібна подружка, поки він живе в нашому готелі.

Слухаючи Ніну, Сергій увесь час повертався думками до Тетяни. Чи схожа вона на матір у коханні? Він дедалі впевненіше підозрював, що чоловіка вона не кохає, залишається поруч із ним з іншої причини. Цю причину хотілося дізнатися. Нарешті він не витримав і схвильовано перебив оповідачку.

— Чому у вашої доньки немає дітей? Адже вона давно заміжня.

Ніна на секунду замислилася й відповіла без приховування.

— Віктора вона не кохає. І народжувати від нього не хоче, ось чому. Таня робить усе, щоб у Климових не з’явився спадкоємець.