Таня вирішила піти від чоловіка, але несподіваний спадок змусив свекруху будувати плани за неї

Ніні він повірив беззастережно. Після Дениса вона нікого не зустріла й усе життя чекала, що одного дня двері відчиняться, на порозі з’явиться її єдиний, обійме, втішить і скаже: «Ніно, я повернувся. Покажи мені нашу доньку». Сергій докладно розповів їй про те, які можливості тепер відкриваються перед Тетяною. Ніна підтвердила його здогад: головна мрія доньки — власний готель, де вона буде господинею, а не прислугою.

Увечері Ніна не втрималася й покликала Таню до себе. Усе почуте про можливу спадщину здавалося казкою, неймовірним дарунком, яким хотілося якнайшвидше поділитися. Донька слухала з недовірою. Вона давно знала, що батько не хотів її народження, змирилася з цим і ніколи не чекала від нього спадщини. Їй було шкода маму, яка стільки років і далі чогось чекала. І все ж тепер Тетяна в глибині душі сподівалася, що це не розіграш.

Згодом Сергій підтвердив їй: усе справді так. Він полетів до Валерія Петровича, пообіцявши невдовзі повернутися з копією заповіту для неї. Того ж вечора надіслав роботодавцеві докладний звіт про все, що з’ясував.

Вислухавши результати, Валерій Петрович відмовився від думки купити готовий готель. Онука має сама вибрати все необхідне й улаштувати на свій лад. Він залишить їй для цього солідний капітал, але в заповіті з’явиться особлива умова: усі отримані гроші Тетяна зобов’язана спрямувати на будівництво й облаштування готелю своєї мрії. Нікому з родичів не дозволено перечити їй у цьому.

Після останнього підпису Лісовський нарешті видихнув. Тепер можна йти назавжди; страху він не відчував, усе в житті здавалося закономірним. Шкода лише, що побачити онуку на власні очі вже не вистачить сил. На небесах чекала кохана дружина, а хвороба змучила його настільки, що чинити опір він більше не хотів. Він звернувся до дружини.

— Тепер можна. Забирай, я не опиратимуся. Час.

Біля старої туї, у кутку середньовічних руїн Белопаеса, стояло розкладне крісло. Чоловік, що сидів у ньому, час від часу проводив долонею по стовбуру дерева. Туристичні групи йшли, на їхнє місце приходили інші; хтось із відвідувачів затримував погляд на нерухомому старому, але невдовзі потік людей захоплював їх далі. А він залишався на тому самому місці, ніби не помічаючи зміни голосів і кроків довкола. Потім його рука перестала рухатися, і чоловік застиг в одній позі. В абатстві почався невеликий переполох; відвідувачі непокоїлися, проте підійти до незнайомця наважилися лише на заході сонця.

Один із доглядачів наважився торкнутися плеча сивого старого — воно вже охололо. Валерій Петрович помер біля туї, усе ще всміхаючись. Лякатися цієї усмішки не хотілося: з його обличчя можна було подумати, що останні миті принесли йому щастя.

Згодом Сергій розбирав папери роботодавця й знайшов прощального листа: «Сергію, допоможи їй. На тебе можна покластися: ти порядна людина. Будь поруч».

Жодного імені, крім його власного, у листі не було. Проте Зайцеву не потрібно було пояснювати, про кого йшлося. Тепер ніщо не тримало його на Кіпрі: можна було повертатися додому, до жінки, яка вже зайняла все його серце.

Із синами Валерія Петровича він волів би більше не зустрічатися. Ті ображалися на батька, вважаючи, що отримали менше грошей, ніж їм належало, і Сергій заздалегідь знав: почнуться запитання, на які йому не хочеться відповідати. «Не збідніли», — подумав він із певною зневагою. А старший Лісовський був скелею: усе, що задумав, довів до кінця.

Події понеслися з такою швидкістю, що учасники ледве встигали перевести дух. Сергій Зайцев оформив необхідні документи швидко й без жодної помилки, остаточно залишив острів і привіз Тетяні весь пакет паперів. Спадщину вона мала отримати через пів року.

Ця новина розчавила Раїсу Павлівну. І все-таки подумки вона вже раділа майбутньому грошовому кушу: прибере його до рук, а застосування знайдеться. Про особливу умову заповіту свекруха поки нічого не знала. Непоказна папка, яку доставив Сергій, викликала в неї лише глузливе хмикання.

— Годі зиркати на багатство, якого в тебе ще немає, — отруйно сказала вона Тетяні. — Краще піди дізнайся в гостей, що вони замовлять на вечерю. Королевою себе уявила? До принцеси ще не доросла. Такі гроші тобі довіряти зарано, я зумію розпорядитися ними куди розумніше. За шість місяців уже второпаю, на що їх витратити.