Життя без прикрасДівчина була загорнута в довгий шовковий халат глибокого смарагдового кольору. Подарунок Марині від французьких партнерів. Вона вальяжно погойдувала ногою й спокійно пила каву з Марининої улюбленої чашки з ручним розписом.
Марина перевела погляд ліворуч. Крізь арку у вітальні відкривався чудовий краєвид. На тому самому дивані, який вранці мало не поїхав до перекупника, розвалився у вуличних кросівках якийсь кудлатий хлопчина в спортивних штанах, певно, родич дівчини, а поруч із ним безтурботно дрихав величезний смугастий кіт хуліганського вигляду, нахабний і товстий, як сарделька.
Кота в Марини зроду не було. Отже, заїхали всім табором. Віктор, підвівши очі й побачивши Марину, від несподіванки вдавився кавою. Рідина бризнула йому на футболку. Він закашлявся, витріщив очі. Та, на велике здивування Марини, паніка в його погляді тривала рівно дві секунди. Вітя швидко опанував себе, витер рота рукавом і з небаченим цинізмом видав:
— Марино, ну ти що, без попередження вриваєшся? Ми лякаємося.
Він навіть не встав.
— Познайомся, це Лариса, моя дружина. — Він широким жестом указав на дівчину в чужому халаті. — Ми тут подумали: ти все одно постійно в роз’їздах, працюєш цілодобово, квартира величезна, стоїть порожня. Ну не пропадати ж добру. А нам, як молодій сім’ї, десь жити треба. Іпотека зараз дорога. Тож ти це, ну, поживи поки що у своєї мами, гаразд? Ти ж усе одно скоро знову поїдеш у свою ту закордонщину.
— Так! — писклявим голосочком підтакнула Лариса, змахуючи невидиму порошинку із зеленого шовкового халата й стягуючи його щільніше на грудях. — Та й узагалі, Віктор сказав, що раз у нього є ключ від квартири, ми маємо повне право тут жити. Ми навіть ремонт плануємо під дитячу.
За спиною Марини в коридорі важко дихала Оксана Дмитрівна, готова будь-якої миті кинутися в бій із кухонним начинням напереваги. З дивана у вітальні підвівся кудлатий хлопчина й ліниво крикнув:
— Ларисо, це що за тітка приперлася? Нехай двері зачинить, дме.
Марина окинула поглядом цей паноптикум. Нахабство цих людей було настільки монументальним і настільки непробивним у своїй тупості, що будь-які емоції просто вимикалися за непотрібністю. Їй не хотілося ні плакати в подушку, ні кричати, ні бити посуд. Бити свій дорогий французький посуд об вилиці колишнього нареченого було економічно невигідно.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.