На порозі стояла мати Віктора, Оксана Дмитрівна. На ній був вицвілий байковий халат, перетягнутий на неосяжній талії розтягнутим поясом, а в правій руці вона стискала важкий металевий ополоник, із якого капав бульйон. Обличчя жінки виражало крайній ступінь обурення.
— Дівчино, ви куди? Тут мій син із невісткою живуть.
Свекруха заступила дорогу на порозі Марининої квартири, випнувши груди колесом, так що зайняла весь дверний отвір. Марина на секунду розгубилася, щиро вирішивши, що це якийсь безглуздий жарт. Вона кліпнула раз-другий, чекаючи, що зараз вискочить Віктор із квітами й крикне: «Сюрприз!» Та запах дешевих щів із глибини коридору свідчив про інше.
— Оксано Дмитрівно, ви що? — Марина трохи схилила голову, розглядаючи цей парад абсурду. — Це, взагалі-то, моя квартира. Я з відрядження повернулася. Наречена вашого сина.
Свекруха навіть не зніяковіла. Жоден м’яз не здригнувся на її широкому лискучому обличчі. Вона лише гидливо скривила губи, наче побачила на килимку розчавленого таргана, і нахабно перегородила прохід, виставивши ополоник уперед, мов шпагу.
— Яка ти йому ще наречена? — фиркнула Оксана Дмитрівна, обдавши Марину запахом часнику. — Віктор собі нормальну хазяйновиту дівчину знайшов, поки ти по своїх закордонних відрядженнях вешталася. Вони вже місяць як розписалися, тож нічого тут ходити й чужу сім’ю турбувати. Ану забирайся звідси, поки я поліцію не викликала, аферистко.
Матриця реальності остаточно тріснула. Свекруха, яка пару років тому солодко всміхалася й вихваляла Маринині пироги, тепер виганяла її з її ж дому. Марині навіть стало смішно. Вона вхопила свою важезну валізу обома руками й, використовуючи її як таран, потужним рухом штовхнула вперед. Коліщатка з гуркотом врізалися в гомілки Оксани Дмитрівни. Жінка охнула, втратила рівновагу й відскочила вглиб коридору.
— Ей, ти, ти що коїш, божевільна? — заверещала вона, розмахуючи ополоником.
Та Марина вже рішуче протиснулася всередину. Вона грюкнула за собою дверима й пройшла коридором просто до своєї улюбленої світлої кухні, дизайн якої вивіряла до міліметра. Те, що вона там побачила, змусило її зупинитися.
На її кухні панував хаос. Дорогі фасади були заляпані жиром. Усюди стояли якісь напіврозпаковані коробки з чужими речами, з яких стирчали дешеві рушники й криві сковорідки. За столом на її стільці сидів Віктор у розтягнутій футболці, а поруч із ним сиділа мініатюрна дівчина з освітленим волоссям…
