Собака не відходила від немовляти, а дивна поведінка свекрухи змусила родину шукати правду

Віктор приїхав пізніше, сам, і сів поруч. Їх розділяло всього пів стільця, а Ксенії ввижалася прірва.

— Мама залишилася вдома. З Жужею.

— Навіщо? — Вона підвела голову.

— Квартира ж була відчинена. Куди їй іти? Я пізніше з'їжджу.

— Вітю, не можна залишати їх удвох.

Він стомлено заплющив очі.

— Ксеніє, зараз не час думати про собаку.

— Так, не час, — тихо повторила вона. — Тут ти маєш рацію. Треба думати про нашого сина.

У відчинених дверях з'явився молодий лікар в окулярах, із планшетом.

— Тут батьки Іллі Бондаря?

Обоє водночас підвелися.

— Стан поки вдалося стабілізувати. У сина сильна сонливість, був епізод порушення дихання. Залишаємо під наглядом, потрібні аналізи. Точно пригадайте все, що давали за добу: краплі, суміш, чай, інші ліки.

— Ні, тільки від кольок, за призначенням, — Ксенія похитала головою. — Ще вночі давали суміш, один раз. Молока не вистачило.

— Хто її розводив?

Вона хотіла відповісти, але застигла з відкритим ротом. Близько третьої ночі це робила Світлана Петрівна. Після чотирьох годин дитячого плачу Ксенія ледве стояла. Свекруха залишилася ночувати, щоб допомогти, вийшла на кухню в темно-синьому халаті.

— Приляж хоча б на двадцять хвилин, я сама розведу.

Тоді Ксенія ледь не заплакала від вдячності. А Жужа скиглила у кухонних дверях, не даючи Світлані Петрівні пройти до дитячої.

— Що це з нею, ревнощі розігралися? — роздратовано кинула свекруха.

— Ксеню? — Дотик Віктора до ліктя повернув її до розмови.

— Твоя мама розводила суміш.

— Я теж його годував. Тільки не починай, — напружився він.

Лікар підвів погляд від планшета.

— Це запитання, а не звинувачення. Нам потрібні відомості про всіх, хто годував малюка.

— Готувала мама, пляшечку давав я, — крізь стиснуті зуби пояснив Віктор. — Нічого незвичайного не було.

— Пляшечка вдома?

— Мабуть, так, — відповіла Ксенія.

— Не мийте пляшечку. Збережіть упаковку. Аналізи ми зробимо, але треба перевірити й те, чим ви користувалися вдома.

Кивнувши, Ксенія відчула несподівану ясність — холодну, гостру. «Не мийте пляшечку. Збережіть упаковку». З цими словами в голові вона йшла до палати.

Уночі заснути не вдалося. Під лампою в маленькому ліжечку лежав Ілля: катетер на руці, датчик на щоці. Варто було апаратові пискнути, Ксенія схоплювалася. Віктор просидів біля вікна, схиливши голову на руки; розмовляти майже не намагалися.

— Ти справді допускаєш, що мама могла щось із ним зробити? — запитав він близько п’ятої ранку.

Ксенія й далі дивилася на сина.

— Я допускаю, що Жужа гарчала недарма.

— Із собаки лікар ніякий.

— Зате вона все бачила. Була біля нього безперервно, ні на хвилину не відходила.

У тихій усмішці Віктора чувалася сама лише втома, без злості.

— Ксеню, вона все життя мені допомагає. З мамою буває важко, згоден. Втручається, командує. Але від цього чудовиськом не стає.

Ксенія повернулася до нього. За ніч обличчя вкрилося щетиною, очі почервоніли.

— А мене чудовиськом уявити можна?

Відповіді не було. Вона продовжила:

— Учора ти одразу повірив: залишила сина з небезпечною собакою, сама нічого не можу, лише істерики влаштовую.

— Мені стало страшно.

— Мені теж було страшно.

Ці слова лишилися між ними. Віктор зібрався відповісти, але в коридорі загуркотіли каталки, і він знову схилив голову.

Уранці їх відвідала завідувачка, лікарка старша за віком. Спокійно, стримано повідомила: первинні результати не вказують на інфекцію; є ознаки дії речовини із седативним ефектом. Остаточну відповідь дасть розширене дослідження. Ксенія все чула, але не могла повірити.

— Як воно до нього потрапило? — запитав Віктор.

— Можливі різні причини: випадково потрапили ліки для дорослих, неправильно відміряли дитячі, переплутали краплі, пляшечка була забруднена. Поки аналізи не готові, висновків не робимо. Вдома перевірте все, що було доступне.

У Ксенії заніміли пальці.

— А якщо йому… навмисне?

Завідувачка уважно на неї подивилася.

— Насамперед треба убезпечити дитину, а не вгадувати. Збережіть пляшечки, соски, упаковки, краплі — усе, що може мати значення. Якщо буде потрібно, повідомимо відповідні служби. Така звичайна процедура.

— Виходить, звинуватити можуть нас? — Віктор здригнувся від слова «служби».

— Ми займаємося здоров’ям вашого сина, — сухо відповіла лікарка. — Решта визначиться за обставинами.