Собака не відходила від немовляти, а дивна поведінка свекрухи змусила родину шукати правду

— Усе, більше дивитися не можу, — Світлана Петрівна підвелася. — Вітю, або викликай фахівця, або відвези її до притулку. Потім буде пізно.

Від слова «притулок» Ксенії стало болючіше, ніж від крику. Перед нею знову постала Жужа, яку вона привезла додому: клапті брудної шерсті, запалені очі, шия, що постраждала від тонкого ланцюжка, який вріс у неї. Собака підпускала тоді лише Ксенію, три тижні наважувалася їсти тільки вночі й здригалася, коли хтось підвищував голос. А вперше довірливо поклала морду їй на коліна, коли Ксенія плакала над черговим невдалим аналізом: раптом дітей у них із Віктором ніколи не буде.

— Ні.

Віктор подивився на дружину, наче на чужу.

— Як це розуміти?

— Жужу я нікому не віддам.

— Сам відвезу.

Він рушив до дитячої. Вівчарка відразу загородила ліжечко: ані кидка, ані гавкоту — нерухома собака з низько опущеною головою. Віктор далі не пішов. По обличчю промайнула злість і, здається, переляк.

— Ось і доказ, — прошепотіла Світлана Петрівна.

— Вітю, ти на неї подивися. Хіба вона нападає? Вона щось відчуває.

Власний голос Ксенія чула наче збоку.

— Що вона там відчуває? — Він різко обернувся. — Ти хоч розумієш, що кажеш? Тиждень від тебе самі загадки: мама робить щось не те, лікар не ту суміш призначив, дитина пахне неправильно. Тепер ще й собаку в свідки кличеш?

Ксенія хитнулася, насилу набираючи повітря в стиснуті груди. Відповісти не виходило. При матері він ніколи раніше не підвищував на неї так голос — роздратовано, наче перед ним було термінове неприємне завдання, а не дружина.

Раптом Ілля замовк. Краще б він і далі кричав.

Жужа розвернулася до ліжечка, підбігла й стала на задні лапи, спершись передніми об бортик. Короткий низький гавкіт змусив Ксенію кинутися слідом, відтіснивши чоловіка плечем. Син лежав нерухомо, розкинувши руки з розслабленими пальцями. Під мокрими віями — бліде обличчя, губи трохи посиніли. Підхопивши його, Ксенія відчула, як сама вся холоне.

— Ілле… Іллюшо… Ну дихай, малий. Дихай…

Один слабкий вдих. Услід за ним другий, нерівний. Віктор зблід.

— Викликай швидку! — закричала Ксенія.

Телефон вислизнув у чоловіка й стукнувся об підлогу. Світлана Петрівна першою нахилилася за ним, але дорогу їй перегородила Жужа. Від низького гарчання Ксенію пройняло тремтіння.

— Та прибери ти її! — скрикнула свекруха.

— Вітю, телефонуй! — Ксенія тримала сина біля грудей, долонею відчуваючи ледь помітний рух його грудної клітки.

До приїзду швидкої минуло одинадцять хвилин — сіра, липка вічність, на яку розтяглося чекання. Ксенія кружляла кімнатою з Іллею, тримаючи його вертикально й шепочучи все підряд: улітку вони поїдуть на дачу, там він побачить яблуню, Жужа ганятиметься за м'ячем, а тато потім навчить його їздити на велосипеді. Собака весь час ішла поруч.

Біля дверей стояв Віктор із білим обличчям, волосся намокло й прилипло до лоба. Його мати сиділа в коридорі, сховавши обличчя в долонях.

Повна жінка-фельдшерка зі стомленим поглядом швидко оглянула Іллю й почала з'ясовувати, чи була температура, чим його годували й лікували, скільки він спав, чи не падав, чи не було блювання. Ксенія збивалася, не могла пригадати потрібних слів, плуталася в часі. Чоловік намагався доповнити її відповіді, але й сам відповідав невпопад.

— Їдемо негайно, — вирішила фельдшерка. — Він млявий, дихає нерівно. Розбиратимемося в лікарні.

— Мені з ним, — видихнула Ксенія.

— Авжеж.

Вона натягувала куртку просто на домашню футболку, коли свекруха підійшла й торкнула її за плече.

— Ксюшо, може, краще я поїду? Ти ж на ногах не тримаєшся.

Від дотику Ксенія здригнулася. Жужа, що сиділа біля неї, тихенько загарчала; фельдшерка перевела погляд на собаку.

— Красуня. Але з нами їй не можна, ви розумієте?

— Розумію, — хрипко озвалася Ксенія.

Жужа не зводила з неї очей, наче розбирала все сказане. Уже зачинялися двері, коли в щілину просунулася собача морда й почулося коротке жалібне скавчання. Ксенія повернулася на секунду, присіла й притиснулася чолом до її чола.

— Я повернуся. Чуєш мене? Разом із ним повернуся.