Роман врятував пораненого вовка, а той став його захисником і допоміг наблизитися до розгадки давньої трагедії

— Романе, стій! Мені треба тобі дещо сказати! — тривожно гукнув із хати Денис Федорович.

Роман ішов далі. Ні нових виправдань, ні самої людини, якій він раніше безоглядно вірив, бачити й чути більше не хотілося. Він уже простягнув руку до засуву, коли гримнув постріл. Плече обпекло. Не встигнувши подумати, Роман кинувся на землю й перекотився за стос дров.

Дружок опинився поруч. Шерсть на загривку в нього стала дибки, з грудей вирвалося низьке горлове гарчання.

— Стояти! — крикнув з вулиці незнайомий чоловік. — Оточуйте будинок, він тут!

Знову вдарили постріли. Серед них Роман почув скрик Дениса Федоровича, а слідом — важкий гупіт, наче на землю впало щось велике й важке.

— Чорт, старого зачепили! — вилаявся той самий голос. — Жваво шукайте Добровольського! Не впустіть його!

Роман квапливо оглянув двір. Хвіртка відпадала: там явно чекали в засідці. До дверей будинку теж було не пробратися — їх обстрілювали. Залишався сад, а за ним городи й темна смуга лісу. Він жестом покликав Дружка й нахилився до його вуха, наче розмовляв із людиною.

— За мною. Тихо, чуєш? Ані звуку.

Зігнувшись, вони рушили вздовж огорожі до дальнього кута саду. У дворі вже нишпорили ліхтарями; за звуками Роман розумів, що люди підбираються до стосу дров, біля якого він щойно лежав. Паркан попереду виявився невисоким. Роман перемахнув через нього й присів у густій траві. Слідом легко перескочив вовк, навіть не зачепивши верхньої перекладини.

Далі укриттів не було. До лісу належало перетнути відкриті городи, де ані сховатися, ані загубитися в темряві не вдасться. Роман знав: найнебезпечнішим буде саме цей відтинок.

— Город перевірте! — долинуло з двору.

Хтось переліз через огорожу. Світло ліхтаря ковзало травою дедалі ближче до них; ще трохи — і промінь вихопив би обох із темряви.

Дружок несподівано схопився й з гучним гавкотом кинувся геть — зовсім не туди, куди збирався бігти Роман.

— Вовк! Стріляйте!

Ліхтарі водночас повернулися за сірою тінню, що миготіла між грядками. Дружок відводив людей за собою, лишаючи Романові шлях до порятунку. Від болю й вдячності перехопило подих, але зволікати не можна було. Роман рвонув до дерев, намагаючись бігти без зайвого шуму.

До лісу залишалося не більш як 20 метрів, коли позаду знову вистрілили. За пострілами пролунав крик — такий болісний, що його легше було прийняти за людський, ніж за звіриний. Роман завмер, обернувся. Промені ліхтарів освітлювали темну постать, що розпласталася на землі.

Дружок.

На мить у Романі все обірвалося. Хотілося кинутися назад, підняти друга, спробувати врятувати. Але там на нього чекала певна смерть. Вовк, як йому здавалося, віддав життя, аби він пішов, і занапастити себе тепер означало відкинути цей останній дар.

Стиснувши зуби, Роман відвернувся й вбіг до лісу. Гілки хльоскали по обличчю, ноги чіплялися за коріння, а він усе біг майже навпомацки, подалі від людей із ліхтарями, від погоні та пострілів. Лише коли сили вичерпалися, повалився під старою сосною, важко хапаючи повітря.

Плече палало. Куля пройшла навскіс, проте рана й далі кровоточила. Роман дістав із рюкзака запасну сорочку, подер її на смуги й сяк-так наклав пов’язку.

На сході вже світало. Прихилившись спиною до стовбура, він дивився в небо, що блідло. Знову сам. Денис Федорович, мабуть, убитий; Дружок, найімовірніше, теж. Роман не знав, куди йти далі й заради чого продовжувати втечу, якій не було кінця.

Тихий шерех змусив його стрепенутися й схопитися за ніж — іншої зброї в нього не лишилося. За кілька метрів заворушилися кущі. З них вийшов Дружок: припадав на всі чотири лапи, бік був поранений, але він був живий. Повільно діставшись Романа, вовк стомлено опустився поруч і поклав голову йому на коліна.

— Живий… — прошепотів Роман, ледве вірячи тому, що бачив. — Як же ти вибрався? Як зумів?

Вовк ледь поворухнув хвостом і заплющив очі. Оглянувши його бік, Роман вирішив, що рана не смертельна: куля зачепила звіра навскіс, хоч і лишила глибоку подряпину.

— Ну й брат ти мені, — сказав він, обережно гладячи Дружка по голові. — Знову обоє вибралися.