Решта дня минула значно спокійніше. Андрій повністю переключився на підготовку документів, а Інна Михайлівна поїхала додому, щиро вважаючи свою ученицю «безнадійним випадком». Після обіду приїхала стилістка Світлана.
Вона привезла кілька вечірніх суконь, дороге взуття й прикраси, які, на її думку, мали підкреслити становище дружини Коваленка. Більшість убрань виявилися надто яскравими або незручними. Олеся вибрала просту темно-зелену сукню без блиску й складного оздоблення.
Світлана заперечила, що такий варіант недостатньо підкреслює статус. «Якщо жінку помічають лише завдяки сукні, значить, сукню вибрали вдаліше, ніж жінку», — спокійно відповіла Олеся. Андрій закрив папку з документами й розпорядився залишити зелену сукню.
Уперше він підтримав її думку не заради угоди, а тому що справді був із нею згоден. Після відходу стилістки він знову подумав, що дівчина зовсім не схожа на простодушну продавчиню, яку зображала під час занять. Увечері Олеся вийшла на терасу й побачила Андрія.
Без помічників, документів і постійних дзвінків він виглядав не впливовим підприємцем, а дуже втомленою людиною. Розмова несподівано стала особистою. Андрій зізнався, що колись збирався одружитися, але наречена надто явно цікавилася його статками.
Після цього він остаточно перестав зближуватися з людьми. Олеся не стала його жаліти. Вона лише зауважила, що людина, здатна укладати багатомільярдні угоди, не пам’ятає, коли востаннє була просто щасливою…
