Скляна банка з маринованими огірками вислизнула з рук покупця й розбилася біля каси. Розсіл потік по плитці, уламки розлетілися під сусідні стелажі, а чоловік у дорогому темному пальті навіть не глянув униз. Він і далі вивчав продавчиню так уважно, ніби опинився в маленькому продуктовому магазині не випадково, а прийшов саме по неї.
Олеся відсунула коробку з печивом і потягнулася по совок. «За банку доведеться заплатити?» «Авжеж», — відповів незнайомець. «Тоді відійдіть трохи вбік. Тут можна посковзнутися». Чоловік слухняно ступив назад, але йти не збирався. За його спиною вже зібралася невелика черга.
Галина Петрівна, яка жила в сусідньому будинку, невдоволено глянула на годинник. Молода мати притримувала однією рукою візочок, а другою намагалася втримати пакет із молоком. Літній чоловік у старій кепці важко зітхав, ніби розбита банка стала останньою несправедливістю в його житті.
Олеся швидко зібрала великі уламки, витерла підлогу й повернулася за касу. Її рухи були спокійні й точні. За шість років роботи в магазині вона навчилася не дратуватися через розбиті банки, забуті гаманці й покупців, які вимагали свіжого хліба за п’ять хвилин до закриття.
Незнайомець поставив на прилавок пляшку води, пачку солі й найдешевший шоколад. Олеся подивилася на покупки, потім на його годинник, вартість якого могла перевищувати річний виторг магазину. Таке поєднання здалося їй дивним, але вона промовчала.
«З вас 418», — мовила вона. Чоловік приклав банківську картку, дочекався сигналу термінала й не зрушив з місця. «Ваш чек», — сказала Олеся.
«Він мені не потрібен, викиньте». Вона мовчки відправила паперовий чек у кошик і повернулася до наступної покупчині. Незнайомець відійшов до вікна, але й далі спостерігав за касою.
За кілька хвилин Олеся встигла заспокоїти дитину, замінити жінці порваний пакет і пояснити Галині Петрівні, що на ціннику вказано вартість за 100 грамів, а не за цілу коробку цукерок. Коли черга зникла, чоловік знову підійшов до неї. Цього разу він нахилився до прилавка й заговорив тихіше.
«Виручай, красуне, дуже терміново потрібна дружина блакитних кровей». Олеся повільно підвела очі. У його обличчі не було ні збентеження, ні насмішки.
Він вимовив це так, ніби попросив зважити 200 грамів сиру. «Вам краще звернутися до шлюбної агенції». «Там надто довго». «Тоді пошукайте дружину серед знайомих». «Знайомі жінки знають, скільки в мене грошей. Це ускладнює перемовини».
Олеся взяла серветку й почала витирати прилавок, хоча він був цілком чистий. Незнайомець говорив серйозно, але його пропозиція виглядала настільки безглуздо, що вона вирішила не підтримувати розмову. «Магазин зачиняється за 20 хвилин. Вам іще щось потрібно?» «Потрібні ви». Її рука завмерла. «Не раджу повторювати такі слова жінці, яка тримає під прилавком важку качалку».
«Я пропоную роботу, а не романтичну пригоду». Чоловік дістав із внутрішньої кишені візитну картку й поклав перед нею. На щільному білому папері було надруковано: «Андрій Сергійович Коваленко. Голова ради директорів компанії “Північний контур”». Назву компанії Олеся знала. Кілька місяців тому по телевізору розповідали, що «Північний контур» будує логістичні центри, купує заводи й розвиває морські перевезення.
Журналісти називали Коваленка одним із найзакритіших підприємців. Його фотографії іноді з’являлися в ділових новинах, але Олеся не звертала на них уваги. Вона знову подивилася на чоловіка.
Тепер дорогий годинник, стриманий одяг і впевненість у голосі склалися в єдину картину. «Припустімо, візитка справжня. Навіщо мільярдерові знадобилася дружина з продуктового магазину?» «Тому що ви не стали усміхатися мені через дороге пальто, зажадали заплатити за розбиту банку й тричі намагалися виставити мене за двері».
«Це називається виконання обов’язків продавчині». «Це називається відсутність страху перед грошима». Олеся відсунула візитку вбік.
«Ви помиляєтеся. Гроші мене лякають, особливо коли їх бракує». Андрій подивився на старий холодильник із напоями, на облуплену стіну біля вікна й на касовий апарат, перемотаний прозорою стрічкою.
«Саме тому я готовий добре заплатити». Він назвав суму. Олеся перестала витирати прилавок…
