За такі гроші вона могла закрити борг за лікування матері, замінити дах, що протікав, у її будинку й іще кілька місяців не рахувати кожну куплену буханку хліба. Андрій помітив зміну в її обличчі, але не став тиснути. «Від вас знадобиться один офіційний прийом, і в нас буде три дні на підготовку. Жодних принизливих умов, жодних особистих зобов’язань. Ви зображатимете мою дружину перед іноземними інвесторами». «Навіщо вам це?» «Головний інвестор вважає, що діловий партнер має бути людиною сімейною. Крім того, він походить зі старовинного аристократичного роду й має дивну слабкість до людей шляхетного походження». «Тому вам потрібна дружина блакитних кровей?» «Йому вже повідомили, що моя дружина походить зі старовинної родини емігрантів, виросла за кордоном і здобула прекрасну освіту. Відступати пізно».
Олеся насупилася. «Хто повідомив?» «Мій помічник. Він вирішив, що невелика брехня допоможе пришвидшити угоду». «Тепер ваш помічник шукає роботу». «Він шукає спосіб залишитися на попередній». За скляними дверима майнула постать господині магазину.
Тамара Іванівна увійшла до торговельної зали з папкою накладних, помітила Андрія й одразу розправила плечі. «Олесю, ти чого змушуєш покупця чекати?» «Покупець пропонує мені тимчасово стати його дружиною». Господиня зупинилася, притиснула папку до грудей і уважно оглянула чоловіка.
«Одружених чоловіків я обслуговувати не дозволяю», — суворо сказала вона. «Я не одружений», — відповів Андрій. «Тоді пропозиція звучить трохи пристойніше».
Олеся кинула на господиню застережливий погляд, але та вже прочитала візитку. Вираз її обличчя змінився. «Це той самий Коваленко?» «Судячи з візитки, саме той».
Тамара Іванівна взяла Олесю під лікоть, відвела до стелажа з макаронами й попросила докладно розповісти, що сталося. Почувши всю історію, вона прошепотіла: «Погоджуйся». «Ви навіть не знаєте, чого він хоче». «Ти сама сказала, що він хоче дружину». «Несправжню дружину». «Це навіть краще. Із справжніми чоловіками клопоту значно більше». Олеся вивільнила руку.
«Можливо, він шахрай». «Шахраї не б’ють огірки за 200. Вони вибирають товар дешевший».
Логіка господині здалася сумнівною, але сперечатися з нею було марно. Олеся повернулася до каси й побачила, що Андрій розмовляє телефоном. Його голос став жорстким, а обличчя втратило колишню добродушність.
«Ні, Денисе, акторку більше не запрошуйте. Людина, яка вимагає частку в компанії за один вечір, неправильно розуміє значення слова “гонорар”. Знайдіть викладача етикету й підготуйте документи про конфіденційність».
Він прибрав телефон і подивився на Олесю. «Попередня кандидатка вирішила скористатися ситуацією». «А ви вирішили знайти жінку, яка не вміє нею користуватися?» «Я вирішив знайти жінку, яка вміє дивитися людині в очі й говорити правду».
Ці слова зачепили Олесю сильніше, ніж обіцяні гроші. Колись їй уже казали, що прямота є чеснотою. Пізніше з’ясувалося, що люди люблять правду лише доти, доки вона не стосується їх самих.
Вона уявила матір, яка вже другий місяць приховувала біль у колінах, щоб донька не витрачалася на обстеження. Згадала лист із банку, що лежав у кухонній шухляді. Подумала про будинок, де після кожного дощу доводилося розставляти на горищі відра.
«Мені потрібна половина суми авансом», — сказала Олеся. Андрій не всміхнувся, але в його очах з’явилося полегшення. «Ви отримаєте її після підписання договору». «У договорі має бути написано, що я не зобов’язана залишатися з вами наодинці, їхати кудись без попереднього погодження або зображати кохання переконливіше, ніж потрібно для ділової вечері». «Я додам кожен пункт». «Мені знадобиться копія вашого паспорта й підтвердження, що захід справді існує». «Ви отримаєте повний пакет документів». Олеся трохи помовчала. «І ще одна умова. Якщо мені не сподобається те, що відбувається, я піду будь-якої миті. Навіть якщо на кону буде угода вартістю в кілька мільярдів». «Особливо якщо на кону буде така угода».
Андрій простягнув їй руку. «Ми домовилися». Його долоня була теплою, а рукостискання виявилося коротким і діловим…
