У розмові з Галиною Віктор виклав свій розрахунок:
— Після завтрашнього вона йому більше не повірить.
— А ложка, Логінове?
— Заспокойся. Крім тебе, записів із камер ніхто не дивиться.
На зустрічі Віктор оголосив мешканцям, що компанія пропонує кожному новий дім.
— Де цей дім?
— Подалі звідси. Зате новіший.
— Я в цьому будинку народився.
— У наступному вам буде зручно.
— Хто вирішив за нас?
— Керівник компанії. Особисто підписав. Андрій Палій.
Підпис Андрія опинився перед мешканцями.
— Андрію… — промовила Марина.
— Марино…
— Тут твій підпис. Два роки тому поставлений.
— Тоді я ще не знав.
— Ти прийшов подивитися на нас перед знесенням?
— Ні, Марино. Я прийшов…
— Оглянути свою власність, — утрутився Віктор.
— Припини, Вікторе.
Марина нагадала:
— Чотирнадцять дверей. Ти в кожні постукав.
— Кожні й урятую.
— Не обіцяй. Іди геть.
Андрієві порадили дати їй час, але навздогін пролунало:
— Будинок же знесуть.
Віктор перепинив йому дорогу:
— Казав я: тебе тут не люблять.
— Відійди.
Віра нагадала онуці, що весь цей тиждень Андрій приходив до неї щоранку.
— І папери підписав теж він, бабусю.
— О п’ятій ранку приходив.
— Власність оглядав.
— Заради власності о п’ятій ранку тісто не місять.
— Чому ти йому віриш?
— Я його знаю довше, ніж ти думаєш.
— Як це?
— Час останню сторінку відкрити.
Андрій попросив у Марини пробачення. Він пригадав вулицю: колись він сам там був. Потім розпорядився:
— Скличте екстрене засідання ради. У четвер увечері.
Віра читала запис:
— Андрій. Сім років. Без пальта. Щоранку.
— Андрій…
— Його мама ночами офіси прибирала. Він до нашого вікна голодний приходив. Дідусь три зими давав йому хліб. Потім вони переїхали.
— Але дорогу він пам’ятав. За мною дійшов до вулиці, з якої сам пішов.
— Хліб знаходить дорогу додому, люба.
— Мені треба його побачити.
— Візьми йому хлібину. Він скоринку завжди любив.
Біля великого будинку Марину зустрів Боря:
— Його немає. До вашого будинку пішов.
— А я сюди. Звісно.
— Зачекай. Зарічна видалила файли з комп’ютера, на який камера записує.
— Кухонна? За вечір мого звільнення?
— Так. Тільки все ще й у хмару копіюється. Вона не знає.

















Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Хтось висмикнув кусок історії, невміло, п'яте через десяте переповів, зробити правильно все і в шкільну програму для виховання людяності в дітей. Суть зрозуміла, але скубана розповідь.
@Леонід Так скубли не уміло,багато фамільярності,дуже трудно читається.Там де на ви назвати то називають ти?
ЗАДОВОЛЕННЯ І ГОРДІСТЬ ЗА ПЕРСОНИ, НЕ БАЙДУЖІ ЗА ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ ПОВАЖНОГО ВІКУ!!! 💓💓💓 ДЯКУЮ ЗА ДУШЕВНУ ІСТОРІЮ!!! БАЖАЮ УСПІХІВ В ПОДАЛЬШОМУ!!!💞👋👋
ПОВАГУ ДО ЛЮДЕЙ,ЯКІ РОБЛЯТЬ ДОБРО ДЛЯ ІНШИХ ТОХО.ПЕРЕМАГАЮЧИ ПЕРЕШКОДИ, ЗАРАДИ ДОБРИХ СПРАВ!!!💞💞💞