«Тобто, — повільно вимовила вона, намагаючись розкласти все по поличках, — якби Максим не подав заяву і наш шлюб зберігся, я б не змогла одразу вільно розпоряджатися цією спадщиною?»
«Саме так, — підтвердив нотаріус. — Вона перейшла б під довірче управління на п’ять років. Але з огляду на те, що ваш чоловік сьогодні вранці подав заяву про розлучення, а ви, як я розумію, повністю підтримуєте це рішення й маєте намір довести процес до кінця, ситуація складається на вашу користь. Якщо розлучення буде офіційно оформлене до моменту вступу у спадщину, умова про п’ятирічне довірче управління не перешкоджатиме вам отримати майно після завершення встановленої процедури».
Оксана відкинулася на спинку крісла, відчуваючи, як голова йде обертом від кількості інформації, що обрушилася на неї за останню годину.
Уранці вона прокинулася щасливою вагітною жінкою, упевненою в завтрашньому дні. До обіду стала покинутою дружиною, яка дізналася про розлучення через холодні юридичні документи. А тепер, за кілька годин, сиділа в кабінеті нотаріуса й дізнавалася, що розпад її шлюбу водночас звільняє її від п’ятирічного обмеження, передбаченого заповітом.
«Це якась іронія долі, — вимовила вона нарешті, похитавши головою. — Максим кинув мене, дізнавшись про вагітність, а в підсумку його ж вчинок звільняє мене від п’ятирічної відстрочки, яку інакше довелося б перечекати».
«Життя часом підносить дивовижні повороти», — погодився нотаріус із легкою усмішкою.
«Петро Михайлович, на жаль, не дожив до цього моменту. Але, знаючи його характер, я певен, що він був би задоволений тим, що передбачений ним захист справді може вам допомогти. Він щиро бажав вам щастя й хотів уберегти вас від можливих проблем».
Оксана на мить замислилася, і в її свідомості раптом виникла тривожна думка.
«А що, як Максим дізнається про цю спадщину до того, як розлучення буде остаточно оформлене? — спитала вона напружено. — Чи не спробує він якось використати цю інформацію, щоб загальмувати процес розлучення або взагалі передумати?»
Олег Васильович задумливо похитав головою.
«Це справді важливе запитання. Я наполегливо рекомендую вам не обговорювати зміст заповіту з чоловіком без потреби до того моменту, поки ситуація з розлученням не визначиться остаточно».
Оксана кивнула, розуміючи всю серйозність цієї поради. Найменше їй хотілося, щоб Максим, дізнавшись про спадщину, раптом передумав розлучатися й спробував використати шлюб як засіб тиску.
Хоч тепер вона розуміла, що сама спадщина не перетворюється автоматично на спільно нажите майно, умова заповіту все одно робила сімейний стан важливим для строків, коли вона зможе вільно розпоряджатися отриманим.
«А якщо він усе-таки дізнається й вирішить відкликати свою заяву про розлучення? — уточнила вона. — Чи зможу я тоді сама подати на розлучення й довести справу до кінця?»
«Безумовно. Якщо ви самі твердо вирішили розірвати шлюб, у вас залишиться можливість продовжити цей процес зі свого боку».
Оксана відчула, як усередині наростає дивне відчуття — суміш гіркоти від зради чоловіка й майже мстивого задоволення від того, що доля, здається, починає відновлювати справедливість. Вона прийшла сюди менш ніж годину тому розбитою й розгубленою жінкою, а виходити збиралася зовсім іншою людиною — з новим розумінням своїх прав, своїх можливостей і свого майбутнього.
«Що мені потрібно зробити далі?» — спитала вона діловим тоном, дістаючи з сумки блокнот, щоб записати необхідні кроки…
