«А ця умова, про яку ви говорили на початку розмови? — спитала вона, згадавши про найважливіше запитання. — Те, що пов’язане з моїм шлюбом?»
Нотаріус кивнув, і його обличчя набуло серйознішого виразу.
«Так, тепер ми підійшли до найважливішого пункту заповіту. Петро Михайлович, складаючи документ півтора року тому, включив до нього особливі умови, що стосуються вашого сімейного стану. Річ у тім, що він був знайомий із вашим чоловіком».
Оксана здивовано підняла брови. «З Максимом? Звідки?»
«Наскільки мені відомо з розмов із Петром Михайловичем, вони перетиналися кілька разів, коли ви ще навідували старого разом із чоловіком у перші роки вашого шлюбу. І в покійного склалося певне враження про вашого чоловіка, яке, м’яко кажучи, було не надто втішним».
Оксана напружила пам’ять і згадала: справді, було кілька випадків у перші роки шлюбу, коли вона приводила Максима в гості до дядька Петра. Тоді все здавалося звичайним: ввічливе спілкування, чаювання, розмови ні про що. Вона не помічала тоді нічого незвичного в ставленні старого до її чоловіка.
«І що ж він подумав про Максима?» — спитала вона з цікавістю, змішаною з настороженістю.
«Він казав мені, що в очах вашого чоловіка читав байдужість і розважливий розрахунок, — відповів нотаріус делікатно. — Петро Михайлович був людиною проникливою, прожив довге життя й умів читати людей. Він не раз ділився зі мною побоюванням, що рано чи пізно ваш чоловік виявить свою справжню натуру, і вам доведеться несолодко.
Саме тому, складаючи заповіт, він передбачив умови, які мали захистити вас від можливих спроб вашого чоловіка вплинути на долю успадкованого майна».
Оксана слухала ці слова з дедалі більшим подивом. Виявляється, старий, якого вона вважала простим добрим сусідом, мав куди глибшу проникливість, ніж вона могла собі уявити.
«Яка умова?» — спитала вона напружено.
Олег Васильович посунув до себе документ і зачитав уголос формулювання, ретельно добираючи тон, щоб донести зміст якомога точніше:
«Цим заповідаю все належне мені майно, включно з нерухомістю, грошовими коштами та рухомим майном, Оксані Петрівні за умови, що на момент вступу у спадщину вона буде розлученою жінкою або такою, що не перебуває у шлюбі. У разі якщо на момент вступу у спадщину Оксана Петрівна перебуватиме в офіційному шлюбі з чоловіком, успадковане майно переходить під довірче управління зазначеної в додатку особи строком на п’ять років, упродовж яких Оксана Петрівна не зможе розпоряджатися цим майном, за винятком випадку розірвання шлюбу в цей період».
Оксана завмерла, намагаючись осмислити почуте. Виходило, що старий ніби передбачив ситуацію, у якій вона може опинитися, і спеціально склав заповіт так, щоб убезпечити майно від будь-яких можливих маніпуляцій з боку її чоловіка, якщо на момент вступу у спадщину шлюб іще існуватиме…
