Олег Васильович схвально кивнув, явно оцінивши її зібраність і готовність діяти розумно, а не піддаватися емоціям.
«Насамперед нам потрібно офіційно оформити відкриття спадкової справи, що я готовий зробити вже сьогодні. Вам знадобиться надати паспорт та інші необхідні документи. Оскільки спадкування відбувається за заповітом, кровна спорідненість у цьому разі значення не має. Також корисно буде зберегти документи, що підтверджують початок процесу розірвання шлюбу».
«Добре», — сказала Оксана, старанно записуючи все в блокнот.
«А що щодо цієї жінки, Лариси? Ви кажете, вона може спробувати оскаржити заповіт. Наскільки велика ймовірність, що їй це вдасться?»
Нотаріус на мить замислився, ретельно зважуючи свою відповідь.
«Оскаржити заповіт украй складно, і для цього потрібні вагомі підстави: наприклад, доказ того, що заповідач на момент складання документа був недієздатним, перебував під тиском чи був введений в оману, або що документ було складено з порушенням установленої процедури. Петро Михайлович складав заповіт у присутності двох незацікавлених свідків, а його стан на момент підписання додатково документувався, оскільки я, знаючи про можливі претензії з боку племінниці, наполіг на цьому запобіжному заході».
Оксана відчула полегшення, дізнавшись, що старий, вочевидь, передбачив можливі ускладнення й подбав про те, щоб заповіт був максимально захищений від оскарження.
«Є лише один нюанс, — провадив нотаріус, злегка насупившись, — про який я маю вас попередити. Лариса Іванівна є досить наполегливою і, скажімо так, небезвідомою в певних колах особою. Мені доводилося чути, що кілька років тому вона вже брала участь у судовому розгляді, оскаржуючи спадщину своєї свекрухи, і хоча зрештою програла справу, процес затягнувся майже на два роки й обійшовся всім сторонам у значні судові витрати.
Я не хочу вас лякати, але вважаю своїм обов’язком попередити про таку можливість заздалегідь, щоб ви були готові до тривалої боротьби, якщо вона все ж таки наважиться на подібний крок».
Оксана відчула, як у грудях зароджується нове почуття — не страх, а радше рішучість. Вона згадала ранкову розмову з Максимом, його холодність, його байдужість до її вагітності, і зрозуміла, що якщо сьогодні змогла витримати один удар долі, не зламавшись, то зможе витримати й наступний, яким би він не виявився.
«Я готова до будь-якої боротьби, — сказала вона твердо. — Якщо ця жінка вирішить судитися зі мною, я захищатиму своє право до кінця. Петро Михайлович довірив мені це майно не просто так, і я не дозволю нікому позбавити мене того, що він залишив мені з доброї волі».
Нотаріус подивився на неї зі схваленням, ніби побачив у цій молодій жінці якості, які рідко зустрічав у своїй практиці: рішучість, здатність швидко адаптуватися до нових обставин і вміння ставити точні, продумані запитання.
«Перш ніж ми продовжимо оформлення документів, я хотів би показати вам ще дещо. Петро Михайлович залишив для вас особистого листа, якого просив передати тільки після того, як ви дізнаєтеся про заповіт. Він написав його буквально за кілька тижнів до смерті, коли вже розумів, що часу залишається зовсім мало».
Олег Васильович відкрив шухляду свого столу й дістав звідти невеликий запечатаний конверт з акуратно виведеними на ньому словами: «Оксані Петрівні. Особисто в руки».
Оксана взяла конверт тремтячими пальцями, відчуваючи, як до горла підкочується клубок. Вона впізнала цей акуратний старомодний почерк. Саме так дядько Петро підписував листівки на свята, коли вона була дитиною.
«Хочете прочитати зараз чи волієте зробити це вдома, у спокійній обстановці?» — спитав нотаріус делікатно.
Оксана подивилася на конверт, потім на нотаріуса й після коротких роздумів ухвалила рішення.
«Я прочитаю його зараз. Мені здається, що після всього, що сталося сьогодні, я готова дізнатися все до кінця, а не відкладати це на потім…»
