Після двох років ув’язнення Ірина повернулася до колишньої фірми мити туалети

— Який хороший молодий чоловік! — захоплювалася мама після відходу Діми. — Іринко, ну чого тобі ще треба? Дивись, відведуть.

— Не відведуть, — усміхнулася Іра. — Його я сама не відпущу.

Раптом дівчина повірила, що Дмитро — її доля. І Олег давно вже забувся, та й Діма такий надійний. Вони стали зустрічатися, і невдовзі Іра переїхала жити до Діми. Мама, хоч і була суворого виховання та так виховувала доньку, все ж погодилася. Ну що вдієш, молодь. Вони зараз усі такі: спочатку поживуть із рік, а потім і весілля зіграють.

Іра так закохалася в Діму, що жила лише ним, слухала кожне його слово. Сама від себе такого не чекала. Завжди розсудлива, серйозна, з ним вона стала простою, наївною дівчинкою. Хоча на роботі це анітрохи не позначалося: як і раніше, зосереджено й відповідально працювала. Її начальниця Ксенія була спокійна за всі звіти й плани.

Діма частенько забігав до Іри в кабінет, і закохані туркотіли. Це були такі хвилинки розслаблення. Між ділом хлопець щось підправляв у програмі, перевіряв обладнання. У Іри вся техніка працювала як годинник. Іноді Іра затримувалася допізна, зводила різні звіти, готувала документи на підпис начальниці. Діма терпляче на неї чекав, а потім вони їхали додому. І так добре було разом готувати вечерю, теревенити ні про що. Боже, якою ж вона була щасливою!

Дівчина вже потай почала переглядати весільні сайти, обирала собі сукню, подумки приміряла, яка їй пасуватиме. Потім гримнув грім серед ясного неба. До фірми прийшла податкова перевірка. Раптом виявилися якісь порушення, потім до податківців долучилася поліція. З'ясувалося, що вже кілька місяців доволі великі суми переказувалися на фіктивні фірми, і знайти їх не було можливості.

Після ретельного розслідування з'ясувалося, що всі операції проводилися з комп'ютера Іри. Іра, побачивши роздруківки, одразу обурилася: такого бути не може, вона не готувала таких документів. Але підписані документи знайшлися в Ксенії Андріївни.

— А я ж підписувала не дивлячись! — ридала начальниця. — Так довіряла своїй заступниці!

— Я цього не робила! — намагалася довести Ірина, але її ніхто не слухав. Та й важко було їй повірити, адже пароль на комп'ютері знала лише вона. До того ж одразу згадали, що Ірина закінчила університет із червоним дипломом, отже, голова в неї явно добре працювала.