Лариса прокинулася серед ночі від незрозумілої тривоги. Чи то сон лихий наснився, чи то біль у спині дався взнаки — жінка й сама не могла одразу второпати.
Що саме наснилося, вона вже й пригадати не могла, та й спина наче не турбувала, а на душі — якесь неспокійне відчуття. За вікном шаленіла хуртовина. Зима цього року видалася на диво сніжною, вітряною та ще й морозною.
Мабуть, негода й розбудила. Лариса зіщулилася, натягнула ковдру до носа, повернулася на другий бік, сподіваючись знову заснути. Але буря за вікном ніяк не відпускала.
Вітер щосили жбурляв снігові пластівці у шибки, щось вив у димарі, шкребся гілками яблуні по стіні хати. Жінка ввімкнула нічник: на годиннику пів на третю ночі, а вставати їй о сьомій. Та сон наче рукою зняло — знову весь день ходитиме як прибита.
Лариса вимкнула світло, зарилася головою в подушку. Спати! Спати! Але ніби на глум шибки у стареньких вікнах її дерев’яного будинку задзвеніли від нового удару стихії. Лариса сіла, закутавшись у ковдру, знову ввімкнула нічник.
Робити нічого, треба хоч чимось зайнятися — прокинулася остаточно. Хоч би піч протопити, а то ж вітер усе тепло видув. Вона натягнула на себе теплі штани, кофту й попленталася на кухню до вистиглої печі.
Добре, що вугілля з дровами завчасно занесла. А потім, пригрівшись біля розтопленої печі, Лариса дивилася в трохи прочинене піддувало на іскорки, що сипалися. Наче й на душі потеплішало.
І ця незрозуміла тривога минула. Хоча чому незрозуміла? Була в Лариси одна вічна тривога — за свою єдину донечку, яка зараз навчалася в місті. Як там її дівчинка сама? А втім, наче й причин для хвилювання не було.
Вчилася Катя добре, проблем у гуртожитку не було. Але материнське серце постійно жило в напрузі. Чи все гаразд у її кровиночки? І от коли донька телефонувала, звітувала, так би мовити, про свої справи, трохи відпускало.
А от учора чомусь не дзвонила. Та й Лариса закрутилася на роботі, сама не набрала. Може, через це й тривожилася її душа, не давала спати.
І хуртовина тут ні до чого. Народила Лариса доньку, як то кажуть, для себе. Знала, що батько дитини ніколи на ній не одружиться.
Втім, і не наполягала вона. Знала, що він одружений. Лариса тоді жила в місті, там і працювала в школі.
З Віктором познайомилася на якомусь культурному заході. Він на той час уже був професором. Молодий професор викладав історію студентам.
Так, він чесно сказав Ларисі, що одружений, але з дружиною живуть погано, і вона повірила, на щось сподівалася. А потім побачила його з дружиною: він ішов під руку з нею, вони сміялися, усміхалися, були явно щасливі. Віктор тоді пройшов повз.
Чи й справді не помітив, чи зробив вигляд. А вона ж мчала до нього в інститут повідомити, що в них буде маля. Лариса не могла дихати від болю й образи.
Виходить, брехав їй Віктор, що кохає її, що з дружиною вони живуть як сусіди. Якби як сусіди, то не милувалися б на вулиці. Того ж дня Лариса написала заяву на звільнення й без жодного відпрацювання поїхала з міста до бабусі, до єдиної рідної душі…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
