І номер телефону змінила, щоб Віктор більше не міг ятрити її серце й розум. Так, у мовчанні й невіданні здавалося, що він швидше забудеться. Не забувся, звісно.
Після народження Каті кілька разів поривалася йому зателефонувати. Номер же напам’ять пам’ятала. Але гордість узяла гору, так і не подзвонила.
А потім у справах і клопотах якось усе відступило. Лариса жила заради доньки. Бабуся їй із дитиною допомагала перший час.
Жили суто жіночим гуртом. Про особисте щастя Лариса й не думала. Донька й була її щастям.
Хоч бабуся й казала, що не можна на собі хрест ставити. Директор школи Олег Васильович задивлявся на неї. Але він був значно старший.
Він був удівцем із сином-підлітком, а Лариса не хотіла таких стосунків. А потім, коли пішла працювати до тієї самої школи, то взагалі дивилася на Олега Васильовича лише як на начальника. Після смерті бабусі залишилися вони з Катею вдвох.
Так, було непросто. Каті тоді виповнилося десять років. Але нічого, впоралися.
Самі. Так, Лариса завжди була сама, бо вирішила, що жодному чоловікові не бувати в їхньому домі. І не те щоб це була якась зарука.
Просто боялася, щоб той чужий чоловік не скривдив її Катю. А Катя росла розумницею й красунею. І зовсім не розпещеною.
Мамі в усьому завжди допомагала, наскільки могла, звісно. І в городі копирсалася, і в сарайчику. Вони тримали птицю — Катя й із нею давала раду.
Та й по господарству поралася. Словом, хорошу дівчинку виростила Лариса. У школі при цьому Катя вчилася майже на самі п’ятірки.
А тому шлях у неї був один — їхати вчитися до міста. У те саме місто, звідки колись утекла Лариса. Про батька вона Каті розповіла.
Але попросила не шукати його. Бо в будь-якому разі він їм чужий. Не треба всіх цих мильних пристрастей.
Катя — дівчина тямуща. Та й образа на батька в неї все одно була. Тому пообіцяла не шукати з ним зустрічі.
Так, дівчина в Лариси вдалася хороша. Навчалася тепер в інституті. У майбутньому — лікарка.
Катя з дитинства мріяла лікувати людей. От і йшла до своєї мети впевнено й спокійно. Навіть на бюджет вдалося вступити.
І от уже третій рік так навчається. І наче все добре. Але все одно материнське серце хвилюється.
А найбільше непокоїло те, що її донька не мала чоловічого виховання. Не бачила, як це все влаштовано в повній сім’ї. Якими мають бути стосунки між чоловіком і жінкою.
Як вони мають дбати одне про одного. Звісно, були фільми. Лариса намагалася доньці пояснити, що не треба брати з неї приклад і тягнути все на своїх плечах. Треба знайти того, хто буде опорою й захистом. Але ж це все слова.
Реальної моделі поведінки донька не бачила. Можливо, тому Катя в школі не товаришувала з хлопцями. Та й в інституті, наскільки Лара знала, вона ще ні з ким не зустрічалася.
З одного боку, це навіть заспокоювало. Донька без проблем здобуде освіту. Але як же молодій дівчині без кохання? Хоч уголос про останнє мати все ж не говорила.
Навпаки, твердила, щоб не квапилася з коханням, усе в неї буде, тільки трохи згодом. А сама в душі переживала. Хоч би не трапився її дівчинці якийсь покидьок, що тільки споганить їй життя.
Вона ж у цьому питанні така вразлива. Так, мабуть, є в тому й провина Лари. Треба було виходити заміж за Олега Васильовича, була б повна сім’я.
Ну що вже тепер про це. Олег Васильович давно виїхав із цього села. Одні залицяльники самі якось відсіялися, а інші Ларисі взагалі були нецікаві.
Так вона й живе сама. Тепер сама директорка тієї самої школи, і сенс її існування — її донечка. Так було і є.
Лариса все думала, згадувала. Снігова буря за вікном потроху вщухала, і наче на душі в жінки теж ставало спокійніше. Очі самі злипалися.
Вона зітхнула, встала, відсунувши маленький стільчик від печі, вимкнула світло й у темряві побрела доспати. Для сну залишалося не так багато часу. Скоро новий день зі своїми турботами й клопотами.
Тільки от обов’язково зранку треба зателефонувати доньці й неодмінно її насварити. Бо ж мама її цілу добу не чула, хвилюється. А Катя тієї ночі в гуртожитку, навпаки, спала солодко-солодко, обіймаючи великого плюшевого зайця…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
