Сусідка по кімнаті Олеся все сміялася. Та хіба ж та Олеся багато розуміла? У неї за роки навчання вже було два романи. Щоразу ніби кохання на все життя, а потім така сама ненависть.
Словом, бурхливо, яскраво. Катя не розуміла подругу. Навіщо розпорошуватися на всіх підряд? Адже треба дочекатися свого єдиного, неповторного.
І саме такого вона зустріла два місяці тому. Зустріла й закохалася. І навіть мамі тепер забувала регулярно телефонувати.
Уперше в житті Катя закохалася. Завжди хлопців стороною обходила, просто не знала, як із ними спілкуватися. А тут наче само собою все склалося.
Річ у тім, що, як і багато студентів медінституту, Катя підробляла в лікарні. Тричі на тиждень чергувала в травматології міської лікарні. Одного разу до них привезли молодого чоловіка після ДТП.
Нічого серйозного. Дві машини просто не розминулися на слизькому перехресті, але всі учасники пригоди відбулися легким переляком. Тільки от Богдан вдарився головою об кермо.
Його й привезла швидка, щоб виключити струс мозку. Струсу в нього не виявили, лише кілька подряпин на лобі. Катя наклала йому пов’язку.
Богдан ще все жартував, що тепер ходитиме як після бійки. Хвалив, що в Каті золоті руки, усе так легко й безболісно роблять. Вона тільки червоніла й ніяково всміхалася.
От ніколи так безглуздо себе не поводила. А тут губилася, коли хлопець дивився на неї впритул. Його карі очі заворожували, білозуба усмішка чарувала.
Словом, наприкінці перев’язки Богдан запросив її найближчої суботи до кафе. А вона відразу погодилася. От ніколи не ходила на побачення, а тут легко сказала так.
Олеська, коли дізналася, що подруга йде на побачення, схвально закивала, мовляв, давно пора. А після того, як Катя описала зовнішність свого кавалера, сказала, що за такого красеня треба міцніше вхопитися. — Втім, подруго, будь обережніша, — усе ж додала Олеся.
— Такі хлопці дуже часто виявляються несерйозними. — Ти про що? — здивувалася Катя. — Як це про що? Своє отримають, а потім утечуть, — прямо відповіла Олеся.
— Ти там одразу багато йому не дозволяй, щоб він не зробив висновок про твою легкодоступність.
Катя тільки почервоніла. От про це вона точно не думала.
— Ти зараз як моя мама говориш.
Катя лише усміхнулася подрузі.
— А я в цьому випадку для тебе майже як мама, — віджартувалася подруга й серйозно додала: — Але ти, дорога, справді будь обережна, бо зовсім не знаєш цього Богдана.
— Словом, якщо кликатиме кудись на квартиру, за місто погуляти чи ще кудись у такому дусі, шли його лісом. Добре, що ти в кафе сама поїдеш. У машину до нього не сідай, тільки в громадському місці й при людях із ним спілкуйся, принаймні поки що.
І Олеська лукаво всміхнулася. Катя ще дужче зніяковіла. Звісно, вона розуміла, про що говорить подруга, але тільки не знала, як реагувати.
І от відбулася їхня перша зустріч. Богдан чекав на неї вже в кафе з букетом троянд, такий милий, чемний, жодної вільності собі не дозволяв. Вони їли тістечка, пили чай.
Богдан виявився легким у спілкуванні, усе жартував, розповідав смішні історії. Каті з ним було так цікаво. Вона й не помітила, як минуло майже чотири години й кафе вже зачинялося.
Богдан запропонував підвезти її до гуртожитку, але, побачивши певне збентеження на обличчі Каті, розуміюче всміхнувся й одразу викликав таксі. Поки вони стояли біля кафе й чекали машину, Богдан і далі травив байки. А коли таксі під’їхало, допоміг сісти в салон, галантно поцілував руку.
— Катю, я можу сподіватися ще на одне побачення? — Він запитально подивився на неї. — Звісно, — одразу відповіла вона. — Подзвони мені, коли дістанешся, — сказав Богдан і подивився на неї довгим поглядом…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
