Від його очей її серденько затріпотіло. Боже, який галантний, тактовний і турботливий! Невже він і є той самий, кого вона чекала все життя? Так, вони почали зустрічатися. Згодом Богдан уже заїжджав по Катю.
До гуртожитку, щоправда, ніколи не заходив — пояснював, що не хоче бентежити сусідку по кімнаті. Терпляче чекав її в машині біля під’їзду. А потім вони мчали до кафе, а ще бували в кіно, у ресторанах, просто гуляли містом.
Богдан був щедрий: квіти, парфуми. Одного разу подарував золотий браслет. Катя відмовилася, адже вони ще не настільки добре одне одного знали, щоб вона могла приймати такі подарунки.
А Богдан усе одно взяв її руку й надягнув той браслет. — Цей браслет — ніщо порівняно з твоїми золотими ручками, — сказав тоді він. А ще він подарував ось цього плюшевого зайця.
Олеся бачила подарунки подруги. З усіх, звісно, браслет справив на неї враження. А заєць… Вона тільки розсміялася.
— Цей Богдан якийсь романтик, яких уже не лишилося, — сказала Олеся. — Я боялася, що він тебе в перший же вечір кудись потягне, а він із тобою як із дитиною. Прогулянки, подарунки, кафе… Ні, скажи чесно, невже нічого не пропонував?
— Олесю, припини, — сказала Катя, червоніючи. — Ти ставиш надто особисті запитання.
Хоча й справді нічого серйозного поки між ними не було. Він тільки її поцілував.
Богдан не квапився, не підштовхував її до серйознішого кроку. Катя думала, що він нею дуже дорожить. Так, отаке кохання.
І саме з першого погляду. І це кохання окрилило Катю. Ні про що інше вона вже й думати не могла.
Так, вчилася, але якось через силу. Ходила на чергування, але без колишнього запалу. Усі думки тільки про Богдана.
А він, попри свою зайнятість, щовечора намагався навідати кохану. Так само під’їжджав до гуртожитку, вони каталися містом, десь випивали по чашці кави, а потім вона поверталася до кімнати. Олесі кортіло все дізнатися про Богдана.
Адже навіть жодного разу його не бачила, а спільних фото не було. Катя пояснювала, що Богдан не любить фотографуватися. Він серйозний бізнесмен, йому не до цих дурниць.
— То чим він займається? — кілька разів допитувалася Олеся. Катя знизувала плечима. Якщо чесно, вона й сама ще не розуміла.
Щось пов’язане з торгівлею, вантажоперевезеннями, зокрема й із закордонним ринком. Богдан про бізнес говорив неохоче, а вона соромилася розпитати докладніше. Та вона взагалі мало про нього знала.
Богдан казав, що він сирота. Ріс у дитячому будинку, починав працювати звичайним автомеханіком, а потім йому пощастило. Зустрів друга, з яким раніше жив у дитбудинку, і той запропонував попрацювати на нього, і все закрутилося.
З часом друг виїхав за кордон, а Богдан залишився всім керувати. У нього є квартира в центрі, але її Катя ще не бачила. Богдан запрошував у гості, але вона тактовно відмовлялася, а він не наполягав.
І якщо Катю все влаштовувало, то Олеся дедалі частіше ставила собі запитання: а хто взагалі такий цей Богдан? Говорила подрузі про це, але та тільки відмахувалася. У них із Богданом усе по-справжньому. «Дивись, подруго, щоб потім плакати не довелося», — попереджала Олеся.
А Катя сміялася. Олеська, яка сама тільки й ридає через своїх кавалерів, ще її чогось повчає. Заздрить, це точно.
А потім сталося те, про що мріє кожна дівчина. Богдан зробив їй пропозицію. Це було в другій половині грудня.
«Ти вийдеш за мене?» — запитав Богдан, коли вони сиділи в кафе, і простягнув коробочку з каблучкою. А каблучка… Катя такої раніше й не бачила. Точніше, бачила, але в кіно, бо звички заходити до ювелірних салонів не мала, та й грошей теж.
То була явно каблучка з діамантом. «Так», — прошепотіла вона. Він схопився, став поруч на одне коліно, надягнув їй каблучку на пальчик…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
