Наступний удар пролунав, наче постріл. Гомін урвався; напруження стало таким щільним, ніби від очікування тремтіло саме повітря.
— Дотримуйтеся порядку, — пролунав голос Бондаря, який звик за десятиліття наказувати з узвишшя. Він оглянув залу й зупинив погляд на професорах. — Дякую вам, колеги з університету, що приїхали. Нам належить перевірити знання підсудної. Відверто кажучи: вважаю це марною тратою часу. Але вона наполягла.
Поруч з Іриною Оксана трималася рівно, хоч утома відчувалася в усьому тілі. За плечима були дві безсонні ночі й спеціальна лексика, на яку в більшості йдуть роки. Але Оксана не була більшістю.
Олег Зайцев підвівся, поправивши окуляри з академічною зверхністю. Худорлявий, з темним волоссям, гладенько зачесаним гелем назад, він усім своїм виглядом виражав переконання: справжні знання можна здобути лише офіційним шляхом.
— Ваша честь, ми підготували суворі випробування, — чітко промовив професор. — Розмовами різними мовами перевірка не обмежиться. Ми оцінюватимемо технічне володіння, розуміння культури й уміння перекладати спеціалізовані тексти.
— Починайте, — Бондар махнув рукою й умостився в кріслі, наче перед дешевим фокусом.
Зайцев розгорнув товсту теку.
— Пані Савчук, перше завдання — мандаринська мова. Його проведе професорка Акіко Сато. Її основна спеціальність — японська, але мандаринською вона теж володіє вільно.
Підвелася жінка середніх років. Безтурботна на вигляд, Сато пильно вивчала Оксану: її погляд наче препарував дівчину. Без запинки заговоривши мандаринською, професорка попросила прочитати медичний документ, а потім пояснити його зміст для зали й простягнула папір.
Оксана взяла аркуш. Серцево-судинні процедури, спеціальний термін за терміном — від такого тексту кинуло б у піт будь-якого професійного перекладача. Зала затамувала подих. Тридцять секунд вона читала про себе.
Потім залунала мандаринська — вільна, з точними тонами й бездоганною вимовою. Оксана не обмежилася читанням: пояснила написане, торкнулася культурного контексту. За деякими медичними термінами цієї мови стояли поняття, відмінні від західних, і вона показала ці відмінності.
Не перериваючись, Оксана перейшла на рідну мову. Тепер уся зала могла стежити за змістом і медичними тонкощами, а не лише за окремими словами. Докладність пояснення вразила навіть Сато: та слухала, прочинивши рота.
Професорка тихо сказала Зайцеву мандаринською, що вимова ідеальна й без спеціальної підготовки такого не буває.
— Знаю, — тією самою мовою відповіла Оксана, дивлячись їй у вічі. Потім продовжила вже для всіх: — Я навчалася в родині Вей. Вони були дипломатами й шість років прожили за кордоном. Їхня маленька донька навчала мене пісень та ігор, разом із мовою передавала спосіб мислення. Професорко, у мові є душа. Самими словами її не вичерпати.
Залою прокотився гомін. Денис Нечай поспіхом писав у журналістському блокноті: йому дісталося справжнє золото.
— Рухаємося далі, — різко промовив Зайцев, якому явно було не по собі. — Німецька. Професор Клаус Вебер.
Огрядний чоловік зі світло-русявою бородою й суворим обличчям підвівся. Заговоривши німецькою, він навмисно ускладнив мовлення акцентом і попросив розібрати положення контракту, зокрема їхні правові наслідки. У простягнутій угоді було стільки юридичного жаргону, що утруднився б і правник, для якого німецька — рідна.
Прочитавши угоду, Оксана дала відповідь, що перевершила сподівання. Разом із перекладом прозвучав розбір можливих правових проблем. Вона вказала на двозначні формулювання, через які могли виникнути суперечки, вільно переходячи з німецької на мову зали й назад.
У Вебера подив змішався з розгубленістю.
— Де ви цього навчилися? — спитав він німецькою.
Оксана спершу відповіла йому вільною німецькою, а тоді повторила для решти:
— У Фішерів. Пан Фішер займався міжнародним правом. Поки він працював, дружина залишала мене в його кабінеті. Мені було десять років. Він гадав, що я малюю, а я читала угоди. Тоді й зрозуміла: юридична німецька — це головоломка, у якій кожне слово має свою точну вагу.
Ірина Кравченко дивилася зі сльозами на очах. Вона сподівалася підтвердити здібності підзахисної, але те, що відбувалося, перевершило всі надії: перед судом була майстерність.
— Арабська, — майже виплюнув Зайцев. — Професорка Лейла Карим.
Елегантна жінка з розумним, розважливим обличчям обрала класичну арабську — мову релігійних і наукових праць. Її мовлення було навмисне архаїчним, складним. Оксані запропонували прочитати релігійний уривок із філософськими коментарями й розкрити його глибокий зміст.



Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.