Перед ювілеєм Іри свекруха заявила, що Максим не прийде, і почала складати частування в сумки, але зі спальні вийшли гості

Світлана Петрівна, розуміючи, що відступати нікуди, увімкнула режим метушливої діяльності. Вона схопилася на ноги, відштовхнула Дружка, який скривджено пирхнув, але опиратися не став, і кинулася до своїх сумок.

— Зараз стільки хімії продають. Я саме терміни придатності вивчала, перекладала. Ось, усе на місці, усе свіже. Подивилася, переконалася.

З неймовірною швидкістю, що перевершувала ту, з якою вона пакувала продукти, свекруха почала витрушувати вміст сумок назад на кухонний стіл. Буженина, зім’ятий шматок сиру, ковбаси, риба, маслини. Усе це купою летіло на чисту скатертину.

— Ось усе повертаю на базу, — бурмотіла вона, уникаючи дивитися синові в очі.

Банку з червоною ікрою вона обережно двома пальцями поставила на самий край столу.

— Ну, нічого не пропало, усе перевірено.

Кіт Барсик, який сидів на підвіконні, схвально нявкнув. На його думку, дурна жінка нарешті почала ділитися здобиччю.

Світлана Петрівна підхопила свої спорожнілі баули, притиснула їх до грудей, наче щит, і почала боком просуватися до виходу.

— Ірочко, золота моя, з днем народження! — пропищала вона вже біля самих дверей. — Щастя, здоров’я, я побігла. У мене розсада сохне. Мені ще все поливати. Лечу на автобус.

Вона кулею вилетіла з кухні, ледь не збивши Максима з ніг, промчала коридором і за п’ять секунд грюкнула хвірткою.

На кухні зависла секундна тиша, яку порушували лише свист чайника, що закипав, і плямкання Дружка, який таки дістався до впущеного Світланою Петрівною шматка сиру з пліснявою.

Рома не витримав першим. Він пирхнув, прикрив рота рукою, а потім вибухнув розкотистим, заразливим реготом. Богдан підтримав його гучним басом, згинаючись навпіл. Артем сміявся так, що в нього на очах виступили сльози. Він ляскав себе по могутніх стегнах і іржав, як кінь.

Максим перевів подих, оглянув розгардіяш на столі, подивився на спокійну, усміхнену Іру й теж не зміг стримати усмішки. Він підійшов до дружини, обійняв її та простягнув розкішні троянди.

— Пробач, Ірусю. Я чесно не знав, що вона таке проверне. З ювілеєм тебе, рідна. А це, — він витягнув оксамитову коробочку з ланцюжком, — подарунок, по який я їздив.

Іра прийняла квіти, поцілувала чоловіка в щоку й змахнула з буженини пару шерстинок собачої шерсті.

— Чудовий подарунок. І шоу зранку вийшло непогане. Ну що, бійці? — Вона повернулася до поліцейських. — Годі іржати. Беріть столи, несіть у сад. Свято починається.

І застілля справді вдалося на славу. Було багато сонця, чудової музики й щирого сміху. Столи ломилися від делікатесів. Шашлик вийшов неймовірно ніжним, а задоволений Дружок лежав під яблунею й із насолодою гриз найкращий гігантський цукровий мосол, заслужений чесною службою.