Життя без прикрасПізно ввечері, коли Олексій уже збирався спати, задзвонив телефон. Номер був незнайомий, але з кодом його рідного міста.
— Олексію, синку, це тато! — Голос батька тремтів.
Олексій вийшов на балкон, щоб не розбудити Юлію.
— Що сталося?
— Мати в лікарні! — Голос Володимира Тарасовича зірвався. — Серцевий напад. Лікарі сказали, сильний стрес спричинив.
Олексій заплющив очі. Усередині все стиснулося: такого повороту він не чекав.
— Дуже погано? — запитав він, витримавши паузу.
— Я зараз у приймальному відділенні. Зі свого подзвонити не можу, телефон розрядився.
— Катя вже знає?
— Я їй першій набрав. Вона їде.
Він зітхнув. Навіть тепер насамперед подзвонили Катерині; йому знову дісталося друге місце.
— Гаразд, виїжджаю, — сказав Олексій після паузи. — Через годину буду.
— Дякую, синку, — відповів батько вже з помітним полегшенням.
— Що там? — сонно запитала Юлія.
— У мами серцевий напад, вона в лікарні. Треба їхати. За дітьми приглянеш?
— Звісно. — Дружина обійняла його. — Тільки обережніше. Я зараз не про дорогу. Не дай їм знову тобою маніпулювати.
Він кивнув: та сама підозра вже виникла в нього самого. Повідомлення могло виявитися хитрощами, щоб змусити його приїхати. Але перевіряти це, залишаючись удома, Олексій не міг. Якщо мати справді потрапила до лікарні, йому треба бути там.
Майже порожня нічна траса дала змогу дістатися менш ніж за годину. Залишивши машину біля лікарні, Олексій швидко пішов до приймального відділення. Батько сидів, згорбившись, на пластиковому стільці; Катерина міряла коридор кроками.
— Олексію! Нарешті! Мама вже в палаті, найстрашніше позаду.
— Що лікарі кажуть? — запитав Олексій, потискаючи батькові руку.
Володимир Тарасович мав такий вигляд, наче постарів на десять років.
— На тлі гіпертонії був сильний стрес, — пояснив він. — Тепер їй потрібен спокій. І ліки обов’язково приймати регулярно.
— До неї пустять?
— Тільки завтра. Зараз вона під дією сильного снодійного.
Олексій кивнув.
— А перед нападом щось сталося?
— Прийшло попередження: можуть газ відключити за борги, — тихо відповів батько. — Таня засмутилася, заплакала. Усе повторювала, що ти нас покинув. А потім за серце схопилася й упала.
Катерина подивилася на брата з докором. Він залишив її погляд без уваги.
— Які їй призначили ліки?
— Там цілий список, — зітхнув Володимир Тарасович. — Тільки купувати нема за що.
— Куплю я. Дай рецепт.
Батько передав йому аркуш, складений учетверо.
— Синку, я знаю, ми були неправі, — почав він тремтячим голосом. — Але ти ж не даси матері померти тільки тому, що ображений?
Олексій різко підвівся.
— Тату, перестань! Ліки я куплю, лікарняні рахунки оплачу. Але це не означає, що я пробачив ваше ставлення до моїх дітей чи забув про нього.
— Ми ж…
— Зараз обговорювати це не будемо, — твердо урвав Олексій. — Мама в лікарні, я їй допоможу. Моя умова нікуди не поділася: або всі онуки для вас рівні, або фінансової підтримки від мене більше немає.
Потім він повернувся до сестри.
— І від тебе я теж чекаю допомоги, — продовжив Олексій. — Хоча б частину витрат візьми на себе. Це ж і твої батьки, не тільки мої.
Катерина опустила очі. Відповіді не було.
Вийшовши з лікарні, Олексій глибоко вдихнув прохолодне нічне повітря. Йому було важко, але в правильності свого рішення він не сумнівався. Ні шантаж, ні спроби викликати почуття провини не змусять його поступитися. Матері він допоможе одужати, а від своїх принципів не відмовиться.
Уже сидячи в машині, Олексій подзвонив Юлії.
— Ну як, що там? — запитала вона, щойно відповіла на дзвінок.
— Маму перевели до палати, найнебезпечніше позаду. Ліки я куплю, лікарняні рахунки теж оплачу. Але коли вона одужає, колишнього утримання не буде.
— Ти в цьому впевнений?
— Так, Юліє. Від свого рішення я не відмовляюся. Допомогти зараз — одне, знову взяти на себе всі витрати — інше. Якщо їм потрібна моя подальша участь, доведеться інакше ставитися до наших дітей. Без цього нічого не вийде.
Юлія тихенько засміялася.
— А я тобою пишаюся. Ти став сильнішим, і добре, що так.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.