Життя без прикрасВідповідь лягла на сторінку облікової книги. Ірина закрила її.
— Тепер влаштування постійне. Я подам документи в товаристві, і не пізніше ніж через вісім тижнів вам надійде лист.
— Дякую вам, — сказав Олександр.
Попри серпневе тепло, Ірина, підвівшись, надягла пальто. Воно наче входило у звичний порядок прощання: стільки разів повторений рух руки виконували самі.
— А потім ви до нас приїдете? — запитала Дар’я.
— Більше приїздів у справах не буде. Усі перевірки ми закінчили.
— Можна ж приїхати без перевірки.
Ірина перевела погляд із дівчинки на Олександра. Потім оглянула кухню: борошно на полиці, два стільці, західне вікно. За будинком на мотузці сохла ковдра.
— Можна, — відповіла вона.
Знову Олександр проводжав її до коляски, знову вони затрималися біля огорожі, як у червні. За пшеницею сідало сонце; небо набувало кольору заліза, що вистигає після горна. Цього разу мовчання тривало довго.
— З вересня мене переводять до іншого відділення, у сусіднє місто, — сказала нарешті Ірина.
— Звідти недалеко.
— Так, близько.
— Дар’я зраділа б, якби ви іноді заїжджали.
Ірина подивилася на нього.
— Дар’я? Тільки вона?
Він глянув на пшеницю, потім на будинок. Крізь освітлене лампою кухонне вікно було видно Дар’ю: стоячи на табуретці, вона мила посуд. За столом сиділа Олена зі своїм кухлем.
— Не лише Дар’я, — відповів він.
Ірина не всміхнулася. У її погляді залишалося щось від тієї жінки на квітневій платформі, яка багато побачила й нічого не чекала від людей, що зустрічали їх наприкінці дороги. Але тепер за діловитістю, за обліковою книгою й дорожньою сукнею наче починало з’являтися інше очікування.
— У жовтні приїду.
— Отже, у жовтні.
— Розповім, що з Федором.
— Тоді приїжджайте на вечерю.
Вона сіла в коляску й поїхала на північ. Олександр дивився їй услід. На повороті до великої дороги Ірина один раз озирнулася, перш ніж зникнути за деревами.
Коли він повернувся, Дар’я витирала тарілки й складала їх на полиці. Олена водила пальцем по літері на бляшаному боці кухля.
— Вона знову приїде, — сказала Дар’я.
— У жовтні.
— Добре. — Дівчинка прибрала останню тарілку, злізла з табуретки. — Олена приготувала дещо тобі показати.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный и тёплый рассказ, не все в нашей жизни измеряется деньгами...