Викинь ці лахи.
— Перестань кривитися, — різко сказала Аліна. — Не подобається — йди. Поживеш кілька місяців на вулиці, подивимося, як від тебе пахнутиме.
— Явно не дорогими парфумами, — буркнув він.
— Я сьогодні знайшла Марину.
Роман одразу став серйозним.
— Ту саму? Про яку ти розповідала?
— Так. Вона тут. І це її куртка. Ти б бачив, у якому стані вона була.
Він знову подивився на куртку, тепер уже без насмішки.
— Тоді викинемо й купимо нову.
— А давай ти не будеш розпоряджатися в моїй квартирі?
У цей момент із ванної вийшла Марина. На ній був сірий махровий халат, вологе темне волосся лежало на плечах. Побачивши незнайомого чоловіка, вона зніяковіла.
— Добрий день.
Роман дивився на неї надто пильно. Марина опустила очі.
— Так, Марин, не звертай уваги, — втрутилася Аліна. — Це мій брат Роман. І він уже йде.
— Нікуди я не йду, — пробурмотів він.
— Тоді не стій стовпом і не розглядай людину, ніби експонат. Іди на кухню, допомагай із вечерею.
Роман слухняно пішов.
Потім вони втрьох сиділи за столом, їли смажену картоплю, жартували й сміялися. Марина давно не чула власного сміху й спершу навіть здивувалася, коли він вирвався сам. Роман явно намагався їй сподобатися, і Аліна помітила це майже відразу.
Після вечері він попрощався й пішов. Разом із ним зникла стара куртка Марини.
Наступного дня Роман знову приїхав до сестри. У руках у нього був великий пакет.
— Це вам, дівчата, — сказав він, швидко віддав пакет і майже одразу пішов…
