Життя без прикрасУ цих словах слід було почути тривогу: під виглядом турботи мені передали штормове попередження про майбутній вечір. Та я й далі сподівалася, що рідна сестра все-таки не настільки жорстока. Не стане ж вона перетворювати власне весілля на публічне приниження старшої сестри. Як же я помилялася.
До ресторану я приїхала на своїй скромній білій машинці й припаркувалася серед величезних позашляховиків і представницьких седанів. На мені була моя найкраща сукня — темно-синя, зі шляхетного шовку. Пошуки тривали три тижні: я об’їхала половину торговельних центрів столиці й віддала половину місячної зарплати. Але сукня була варта витрачених грошей і часу: бездоганно сиділа, підкреслювала фігуру, залишаючись стриманою та елегантною.
Професійний макіяж і м’які локони доповнювали вбрання. Я знала, що маю чудовий вигляд, і завдяки цьому почувалася трохи впевненіше. Упевненість зникла, щойно переді мною з’явилася Поліна — найкраща подруга Ольги, її свідка й незмінна союзниця в усіх інтригах.
— Настусю, як добре, що ти приїхала! Чудовий вигляд маєш! — У руках Поліна тримала цупку теку зі схемою розсаджування; усміхалися тільки губи, очі залишалися незмінними. Солодким голосом, яким намагаються підсолодити погану новину, вона продовжила: — Ходімо, покажу, де ти сидиш. Ольга стільки думала над розсаджуванням, хотіла, щоб кожному було зручно…
Так я й опинилася за дванадцятим столом. Як на мене, це був стіл для невдах: сюди відправляли тих, кого запросити належало, але бачити не надто хотілося.
За столом сиділи три незаміжні колеги Ольги, років двадцяти п’яти — двадцяти семи. На мою появу вони відгукнулися ледь помітними кивками й одразу повернулися до жвавого обговорення чоловіків: у кожної були свої романтичні драми й проблеми. Ще однією моєю сусідкою виявилася тітка Тамара, сестра нашої бабусі. Їй було років сімдесят, і обличчя в неї, як завжди, виражало невдоволення. Щойно я опинилася поруч, почалися скарги. Музика надто гучна, салат принесли холодним, а нинішня молодь розпустилася й уже зовсім не розуміє, яку цінність становить сім’я.
— Настусю, раніше до тридцяти років дівчата вже трьох дітей няньчили, а чоловіки в них були гідні, — сказала вона, прискіпливо розглядаючи мене поверх товстих скелець окулярів. — Ти ж тільки про роботу й думаєш. Кар’єра — справа добра, та жіноче щастя не в ній. Знизила б планку, перестала вередувати, а то так і загуляєшся. Час же минає, потім запізно схаменешся.
Я кивнула. Шампанське було в мене в руці, і келих я стискала так міцно, що пальці побіліли. Я всерйоз боялася: ще трохи — крихке скло трісне.
Приблизно через годину, коли перші тости й шампанське вже допомогли гостям розслабитися, біля нашого столу з’явилася Ольга. Її сліпуча сукня від відомого дизайнера коштувала як нова машина. Ціну я знала точно: сестра повторювала її за кожної зручної нагоди. З несподіваною силою вона вхопила мене за руку й потягла через залу — показувати родичам Євгена, як, на її думку, не слід влаштовувати своє життя.
Від цих людей ніби кожною порою віяло грошима, владою та статусом. Мальдіви для них були звичним відпочинком, автомобіль за сто тисяч доларів — робочою конячкою, а годинник вартістю з однокімнатну квартиру — звичайним аксесуаром.
— А це Анастасія, моя старша сестра! — оголосила Ольга так голосно, що її почули й за сусідніми столами. Вона обійняла Євгена за плече й притулилася до нього, ніби мітила територію та підтверджувала своє право власності. — Наша сімейна кар’єристка. Настя в нас трудоголічка, працює без кінця, особистим життям займатися ніколи. Усе ніяк своєї людини не зустріне. Але ми надії не втрачаємо, так, Настусю?
За навмисною турботою надто виразно чулося зловтішання. Від приниження в мене похолола спина. Родичі нареченого усміхалися ввічливо й жалісливо, а його тітка, Валерія Антонівна, оглянула мене з голови до ніг. Їй було близько шістдесяти; огрядна, у дизайнерському костюмі, з важкими золотими прикрасами, вона дивилася на мене з тим співчуттям, з яким розглядають тварин у притулку або людину з помітною фізичною вадою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.