Життя без прикрасВін мав утомлений вигляд: тіні на обличчі, темні кола під очима.
— Нормально. До твоєї мами їздила. — Настя поклала ніж і витерла руки рушником.
— Так? Ну як вона? — Він сів до столу й потер долонями обличчя.
— Має чудовий вигляд. Сил багато, бадьорості теж. Телевізор у неї новий, меблі інші. Тепер іще до санаторію поїде.
Настя говорила рівно, спостерігаючи за чоловіком. Його долоні завмерли біля обличчя. Потім він повільно опустив руки, подивився на неї, і в цьому погляді їй привидівся переляк.
— Про санаторій ти звідки дізналася? — тихо запитав Дмитро.
— Квитанцію побачила. Сто двадцять тисяч. Для хворої людини непогано, правда?
Схрестивши руки на грудях, Настя відчувала, як наростає гнів, який доводилося стримувати від самого ранку.
— Настю, ти все не так зрозуміла! — Дмитро підвівся й ступив до неї.
— А як я зрозуміла, Дмитре? Що ти вже пів року потайки надсилаєш матері величезні суми? Що довірив їй розпоряджатися нашою квартирою? Що зібрався продати наше житло, а мені навіть не сказав? — Слова звучали дедалі голосніше; зупинитися Настя вже не могла.
— Ти залізла в мою пошту, — промовив він. Це було не запитання, і в голосі чулося щось схоже на образу.
— Так, я її прочитала. Ти спав біля комп’ютера, листи залишалися відкритими. І я не шкодую. Інакше так би й не дізналася, що чоловік мені не довіряє. Що вважає мене дурепою, яку можна роками водити за носа.
Сльози стікали її щоками, але Настя не намагалася їх витерти.
— Ти не розумієш, — квапливо заговорив Дмитро, нервуючи. — Вона хвора, їй справді потрібне лікування. А санаторій — частина лікування, його лікар порадив.
— Який саме лікар? Який діагноз? Покажи хоча б одну довідку. Одну лікарняну виписку.
Настя підійшла впритул, не відводячи очей від його обличчя.
— Мама не хоче нас засмучувати. Тому й документи показувати не хоче, — відповів він, дивлячись убік.
— Зручне пояснення. Ти сам у нього віриш? Я сьогодні твою матір бачила, Дмитре. Вона кращий за мене вигляд має, сил у неї повно. Якщо це хвора жінка, то я балерина головного театру країни.
У її голосі бринів різкий, їдкий сарказм.
— Не смій про неї так говорити! — Дмитро підвищив голос, обличчя перекосилося від злості. — Вона на мене життя поклала! Сама ростила, без батька. На трьох роботах працювала, сама недоїдала, ночей не спала. І я зобов’язаний допомогти, коли їй погано.
— Та допомагай, ніхто не забороняє! Але навіщо від мене ховатися? Навіщо брехати? Навіщо за моєю спиною оформляти довіреність на квартиру?
Настя вже майже кричала. Навіть думка про те, що Софія може прокинутися в дитячій, не зупиняла її.
— Тому, що ти не розумієш! У тебе були і батько, і мати, ти росла в повній сім’ї. Звідки тобі знати, що означає бути в боргу перед матір’ю, яка заради тебе всім пожертвувала?
Тепер кричав і Дмитро. Між ними наче спалахнуло щось пекуче й небезпечне.
— Це провина, Дмитре. Вона все життя привчала тебе почуватися винним, а ти називаєш це обов’язком. Твоя мати тобою маніпулює. А ти не помічаєш.
Настя провела долонею по мокрих щоках, намагаючись заспокоїтися.
— Ти ревнуєш. — Його голос став холодним і жорстким. — Не можеш змиритися з тим, що мені дорогий ще хтось, крім тебе.
— До матері я тебе не ревную. Мене злить, що її інтереси для тебе важливіші за нашу сім’ю. У нас донька, Дмитре. Іпотека. Нам грошей ледве вистачає, а ти щомісяця віддаєш їй десятки тисяч.
Вона заговорила повільніше, намагаючись нарешті донести до чоловіка, про що йдеться.
— Якось даємо собі раду, — кинув Дмитро й відвернувся до вікна.
— А де чесність? Довіра? Повага до мене, до твоєї дружини?
Сил майже не лишилося. Настя опустилася на стілець. Обоє замовкли.
Цокання настінного годинника, гучна розмова з вулиці, стукіт дверей під’їзду — усе, що зазвичай лишалося непоміченим, тепер різало слух. Настя сиділа за столом, а Дмитро й далі стояв до неї спиною.
— Чого ти від мене домагаєшся? — спитав він нарешті, так і не обернувшись.
— Хочу, щоб ти сказав правду. Твоя мама хвора чи тільки вдає хворобу? Навіщо знадобилася довіреність? Чому ти збираєшся продавати квартиру? — Перед Настею були його спина й напружені плечі; обличчя чоловіка вона не бачила.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.