Життя без прикрасВін промовив це рівним, безбарвним голосом, наче відповідав вивчений напам’ять урок.
— Скористатися? — Настя підвелася зі стільця. — Дмитре, ти говориш про нашу оселю. Про дім, де живе твоя донька.
— Можна перебратися до мами. Квартира в неї простора, усім буде де розміститися.
Тепер він обернувся. На обличчі було стільки впертості й упевненості, що Настя перестала сподіватися щось йому пояснити.
— Отже, жити у твоєї матері, — повільно промовила вона. — Кожен крок, кожне слово під її наглядом. А мені там бути гостею, у чужому домі.
— Чому в чужому? Це дім моєї матері.
Дмитро ступив до виходу з кухні.
— Ти куди?
— Поїду до мами. Треба заспокоїтися, зараз розмови в нас однаково не вийде. — Він зняв із вішака куртку.
— Ну так, біжи до матусі. У неї ти завжди маєш рацію, правда? — Гіркота в Настиному голосі була важкою, їдкою.
На порозі Дмитро затримався й озирнувся. На мить їй здалося, що йому боляче. Але відповіді не було: він вийшов і обережно причинив двері. Цей негучний, акуратний звук виявився гіршим, ніж грюкіт.
Настя залишилася посеред кухні. Вона дивилася туди, де щойно стояв чоловік, поки на плиті кипіла каструля. Вода переливалася через край і шипіла на конфорці, а Настя все не могла зрушити з місця. Усередині ширилася порожнеча, холодна, бездонна. Дмитро пішов до матері. Залишив їх із донькою. За п’ять років шлюбу він уперше вибрав не її.
Вимкнути плиту й злити воду вона все ж змусила себе, але готувати далі вже не було сил. Їсти не хотілося. Настя дісталася до ліжка, лягла й дивилася в стелю. Сльози повільно стікали по обличчю; вона не схлипувала й не намагалася їх зупинити.
З дитячої долинуло шарудіння, потім тихе:
— Мамо.
Настя провела рукавом по мокрих щоках і підвелася. Софія сиділа в ліжечку й розгублено кліпала.
— Я тут, сонечко, — сказала Настя, піднімаючи її та пригортаючи до себе.
— Тато? Тато.
— Він на роботі, — збрехала Настя й поцілувала донечку в маківку.
Нагодувати Софію, трохи погратися, знову вкласти спати — усе це раніше вдавалося без роздумів. Тепер доводилося збиратися на силі для кожного руху, зосереджуватися на кожному слові. Лише коли донечка заснула, Настя повернулася на кухню, дістала телефон і відшукала в контактах сестру.
Гудки тривали так довго, що здавалися нескінченними.
— Настю, що сталося? — Стривожений голос Жені дав зрозуміти: та відразу відчула щось недобре.
Настя не змогла відповісти. Замість слів вирвалися ридання, і заговорити крізь них ніяк не вдавалося. Страх, образа, біль і розпач, які вона стримувала весь день, більше їй не підкорялися.
— Настю, дихай глибше. Чуєш? Розкажи, що сталося. Дмитро?
Женя говорила швидко й виразно. У її голосі була сила, якої зараз не знаходилося в самої Насті.
— Так… Він уже пів року надсилає матері гроші. Величезні суми. Ще видав їй довіреність на квартиру, збирається продати наш дім. А сьогодні пішов до неї. Залишив нас із Софією.
Слова доводилося вимовляти крізь сльози. Кілька секунд сестра мовчала, і за ці секунди Настя наче прожила цілу вічність.
— Уранці приїду. Зберу всі папери, які у вас є, і будемо розбиратися. Настю, ти мене чуєш? Ми з цим розберемося, — сказала Женя твердим, мов сталь, голосом.
— Женько, я не розумію, що мені робити, — прошепотіла Настя.
— Для цього я й приїду. А ти зараз умийся, зроби чай із цукром і лягай спати. Треба набратися сил.
Це звучало майже як наказ. І від того, що сестра так упевнено розпоряджалася, Насті чомусь стало спокійніше.
— Добре, — відповіла вона, витираючи обличчя.
— Тримайся, сестричко. Усе налагодиться. Я тебе скривдити не дам.
Настя з дитинства пам’ятала цю нотку в Жениному голосі — несамовиту готовність захищати її. Вони попрощалися. Телефон залишився лежати на столі, у квартирі знову стало тихо.
За вікном сутеніло, а від Дмитра не було ні дзвінка, ні повідомлення. Настя уявляла його на кухні в матері, в іншому районі міста. Напевно, Раїса Василівна зараз пояснює йому, яка в нього погана дружина: не цінує, заздрить свекрусі. А він слухає, киває й вірить.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.