Життя без прикрас— Раїсо Василівно, а в кого ви лікуєтеся? — м’яко почала Настя. — Може, і мені записатися до вашого лікаря. Ви маєте такий гарний вигляд — напевно, лікування допомагає.
Свекруха повернулася. Настя не зрозуміла, що промайнуло на її обличчі: роздратування чи настороженість. Уже за мить з’явилася знайома ввічлива напівусмішка.
— У терапевта, у районній поліклініці. Найзвичайнісінький лікар. Я регулярно до нього ходжу, спостерігаюся.
Вона витерла руки й із підкресленою ретельністю повісила рушник на гачок.
— А які обстеження вам призначають? Я після пологів так до пуття й не перевірилася. Може, теж треба щось пройти.
З кожним запитанням напруження на кухні ставало відчутнішим. Настя відчувала його майже фізично.
— Загальний аналіз крові, кардіограма. Нічого незвичайного. У нашому віці належить стежити за здоров’ям. — Раїса Василівна відчинила шафу, вийняла банку печива й поставила на стіл. — Софії візьми. Любить у мене онука солодке.
Продовжувати вона явно не збиралася. Тему було змінено так спритно, що Настя зрозуміла: далі наполягати марно. Узявши печиво, вона попрямувала до доньки.
Дорогою її погляд зачепився за папери на підвіконні. Верхній аркуш був квитанцією. Настя зупинилася, ніби поправляючи гумку у волоссі, і встигла розібрати кілька рядків: санаторій, путівка на двадцять один день. А нижче стояла вартість — сто двадцять тисяч. Від цієї цифри перехопило подих.
— Настю, ти чого зупинилася? — Раїса Василівна опинилася майже біля самого вуха.
— Нічого, замислилася.
Настя здригнулася й швидко пройшла до вітальні. Серце калатало десь у горлі. У листах Дмитро говорив про важке лікування матері, про обстеження. А тут — санаторій за сто двадцять тисяч. Виходить, від цих страждань допомагають дорогі путівки?
Вона сіла на килим біля Софії, машинально дала їй печиво. Тепер Насті здавалося очевидним, куди йдуть чоловікові перекази: не лікарям і не на ліки. Санаторії, меблі, нова техніка, орхідеї в дорогих горщиках — ось що вона бачила навколо.
— Софіє, іди до мене, бабуся тобі мультик покаже.
Раїса Василівна підійшла до телевізора з пультом. Екран заповнили яскраві картинки, залунала весела музика, і Софія заворожено затихла перед ним. Свекруха сіла в крісло навпроти Насті. Від її оцінювального погляду та, як завжди, відчула себе не у своїй тарілці.
— Бліда ти сьогодні. Спиш хоч нормально? — запитала Раїса Василівна без теплоти, з однією лише холодною цікавістю.
— Так, зі сном усе нормально, — відповіла Настя, намагаючись зберегти спокійний вираз обличчя.
— А як на мене, занедбала ти себе. Сидиш удома, гуляєш мало. Жінці треба стежити за собою, а то чоловік і дивитися перестане.
Тон був такий, наче свекруха ділилася життєвою мудрістю. А Настю кожне слово кололо.
— Я стежу за собою, стараюся, — тихо промовила вона, стискаючи кулаки.
— Отже, старайся краще. Дмитро в мене і вродливий, і розумний, і гроші добрі отримує. Такого чоловіка цінувати треба, берегти. Інакше інші оцінять.
Раїса Василівна недбало гортала журнал, а її слова били точно в ціль. Настя мовчала: варто було заговорити, і стримати звинувачення, що рвалися назовні, уже не вдалося б. Хотілося крикнути, що сім’ю руйнує сама свекруха, висмоктує з них гроші, керує сином. Натомість вона підвелася.
— Нам уже час. Софії спати потрібно, — сказала Настя, намагаючись не виказати тремтіння в голосі.
— Уже йдете? Ну, як знаєш. — Раїса Василівна теж підвелася; на її обличчі промайнуло щось схоже на задоволення. — Ще приїжджайте. Онуці я завжди рада.
Зворотна дорога залишилася в пам’яті туманною. Настя пригорнула заснулу Софію й дивилася з автобуса на будинки, машини, перехожих. Сіре звичне місто здавалося декорацією, за якою ховалося інше життя. У тому житті, як тепер уявлялося Насті, чоловік роками її обманював, а його мати вдавала хвору, витягуючи із сім’ї останні гроші.
До шостої вечора вони дісталися додому. Настя переклала доньку в ліжечко, вкрила й пішла готувати вечерю. Дістала курку з холодильника, почистила картоплю, поставила каструлю. Усе це вона робила тисячу разів, але тепер руки рухалися насилу, немов усе відбувалося під водою.
О пів на сьому вечора в замку заскреготів ключ. Почувши Дмитра в передпокої, Настя повернулася до дверей із затиснутим у руці овочевим ножем. У роті пересохло, серце забилося частіше.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.