Життя без прикрас— Ох, пробачте мені! Подивилася на ваші обличчя й не змогла втриматися. Ну малі діти!
— Ба, від мене щось приховали? — насупився Дмитро.
— Мамо! — обурився Петро Григорович. — Ми ж домовилися тоді не втручатися в Дмитрикове життя.
— А я й не втручалася. Попросила добру подругу допомогти. Вона акторка театру. Загримувала її під циганку й посадила біля дверей відділу реєстрації. Старшого онука я знаю: повз жебраків не пройде. От і пояснила їй, що треба зробити. Але погодьтеся, роль вона зіграла добре!
Дмитро приголомшено дивився на бабусю.
— Оце так! А я, ідіот, повірив.
— Я одразу здогадалася, — гордо сказала Оленка. — За голосом її впізнала. Я ж часто буваю в театрі.
Оксана Леонідівна подалася вперед.
— Але, Раїсо Григорівно, звідки ви знали, що Дмитрикова заявка на грант не пройде?
Бабуся гордо підняла підборіддя.
— У мене чимало корисних знайомств. Один знайомий останні роки керує підтримкою малого підприємництва. До речі, добрий приятель мого покійного чоловіка. Я попросила його заради давньої дружби тимчасово пригальмувати проєкт онука. Тільки й усього.
За столом водночас ахнули й розсміялися. Першим крізь загальний сміх заговорив Дмитро:
— Ба, ну ти даєш! Але дякую тобі. Справді.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних. Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.