Олеся відкрутила кришку. Перекинула пляшку над відром. Густа рожева рідина із запахом хімічного грейпфрута важким струменем хлюпнула у воду.
Вилила половину, подумала й вилила другу. Потім для певності прихопила величезну пляшку гелю для миття посуду й видавила туди ж іще добрих пів склянки. Вода у відрі стала схожа на чаклунське зілля, на поверхні якого пузирилася щільна непробивна шапка слизької піни.
Вона натягнула рукавички. Взяла швабру й щедро занурила кошлату насадку в цей пінний бульйон. Гладенька блискуча плитка, що простяглася від кухонного острова через увесь широкий коридор аж до сходинки сходів, які вели на другий поверх, чекала свого часу.
Олеся почала прибирання. Вона не просто мила. Вона віртуозно, немов маляр, який ґрунтує стіни, наносила на підлогу товстий шар мильної емульсії.
Полірований керамограніт не вбирає воду. Вона лягає на нього пружною плівкою. Олеся щедро розливала засіб із відра калюжами, після чого рівномірно розмазувала його шваброю в усі боки.
Процес ішов швидко. За 10 хвилин увесь хол перетворився на дзеркальну поверхню. Відбиття лампочок у калюжах грало відблисками.
Шар був такий щільний, що навіть у важких черевиках із протектором тут можна було б влаштувати змагання зі швидкісного спуску. А вже в домашніх капцях, на гладенькій підошві або, ще краще, в шкарпетках шансів устояти на ногах не було жодних. Із вітальні долинав регіт.
По телевізору почалася рекламна пауза.
— Лесько! — долинув вальяжний голос Богдана. — Ти там довго ще хлюпатимешся? Захопи мені нову виделку, моя впала.
— І хліба принеси, тільки наріж тонко.
Вона нічого не відповіла. Просто акуратно протерла шваброю останню смужку, відрізаючи шлях до рятівного килима у вітальні.
Кіт Суддя, який увесь цей час спостерігав за маніпуляціями з підозріливістю вахтера, вирішив змінити дислокацію. Він ліниво зіскочив зі стільця й ступив усіма чотирма лапами на щойно вимиту підлогу. Наступної секунди закони фізики зіграли з пухнастим паном злий жарт.
Його задні лапи поїхали праворуч, передні — ліворуч. Суддя витріщив очі, утробно нявкнув і спробував загальмувати, але лише посилив ковзання. Розчепіривши лапи, кіт із грацією киненої цеглини на величезній швидкості заковзав ідеальною ковзанкою.
Він подолав три метри й із глухим стуком заїхав під масивний шкіряний диван у коридорі. Звідти долинуло обурене шипіння.
— Тебе попереджали, — прошепотіла Олеся…
