Життя без прикрас— Гаразд, залишайтеся на ніч, — змилосердилася Катя, дивлячись на сутінки, що густішали. — Але завтра йдіть. У мене діти, неприємності мені ні до чого.
— Піду, дочко. Зранку піду, — запевнив старий.
Уранці її розбудив незрозумілий стукіт надворі. Накинувши шаль, Катя вибігла на ґанок. Старою драбиною на дах сіней видирався Степан Андрійович — кректав, тягнув молоток і шматок руберойду.
— Куди ви полізли? Упадете!
— Утримаюся, господине! — озвався він. — Треба дірку залатати, до зими недовго. Інакше крокви згниють.
Він зосереджено працював, не промовляючи ні слова. Закінчивши з дахом, спустився, обтрусив долоні й узявся за обапіл, якого Катя ніяк не могла розколоти. Половина його надвечір уже була акуратно складена в стос.
Степан Андрійович так і не пішов. Ночувати й далі лишався в сараї, хоча вранці кашляв і Катя кликала його в тепло. Можна було б протопити літню кухню, але та до стелі була забита бабусиним мотлохом. Розібрати все в Каті руки не доходили.
— Не годиться це, — уперто казав старий, хитаючи головою у відповідь на запрошення перебратися до хати. — Чужа я вам людина. Мені в сараї добре, на сіні м’яко.
За ці два тижні багато що змінилося. Він вичистив димохід, і піч більше не плювалася димом. Льоню, який так зголоднів за чоловічою увагою, навчив гострити ножі: тепер ними можна було різати аркуш паперу просто в повітрі. Потім удвох вони розібрали й перебрали старий велосипед.
— Ось, Льоню, поглянь, — показував Андрійович іржаву втулку. — Із залізом лагідно треба. Змастиш, слово йому скажеш — служитиме. Чоловікові без умілих рук не можна, розумієш?
— Розумію, діду Степане! — з гордістю відповідав хлопчик, увесь, із голови до ніг, вимазаний солідолом.
Ліді дістався будиночок для ляльок. Із березового оцупка старий вирізав і маленький ґаночок, і крихітні віконниці — їх навіть можна було відчиняти навстіж. Дівчинка від радості пищала. А Наташа за будь-якої нагоди вмощувалася йому на коліна.
Вечорами Катя в’язала, а біля печі Степан Андрійович заколисував молодшу. Дівчинка засинала під старі протяжні пісні, які він співав приглушеним, воркітливим голосом.
В’язолісся, однак, жило пересудами. Поява бездомного чоловіка в самотньої матері не залишилася непоміченою. Найболючіше Каті дісталося від колишньої свекрухи, яка жила всього через три хати.
Катя розвішувала на подвір’ї білизну, коли у хвіртку увірвалася Галина Олегівна, мов розлючена фурія.
— Ти геть безсоромна стала? — закричала вона так, щоб чула вся вулиця. — До моїх онуків волоцюгу притягла! Від самотності вже всякий сором утратила?
— Галино Олегівно, та як ви можете! — Мокре простирадло випало в Каті з рук. — Він літня людина, допомагає нам. Діти від нього не відходять! Сергійко ж про них роками не згадує.
— Сергійка не чіпай! — скипіла та. — Він працює, нову сім’ю будує. А в тебе тут притон! Сьогодні ж йому зателефоную. Нехай дітей забере, поки чогось не сталося.
Свою погрозу вона виконала. Надвечір на телефон надійшло повідомлення від Сергійка: «Мати розповіла, що ти геть з глузду з’їхала, волоцюг до себе водиш. Якщо так і є, звернуся до опіки, Льоню заберу. Дівчат тоді сама рости».
Усю ніч Катя плакала в подушку. Притискалася до неї обличчям, щоб діти не почули й не прокинулися.
Наступного дня вона пішла просити в крамниці макарони й хліб у борг. За прилавком стояв Віктор Максимович — огрядний, з очима, що бігали. Він нахилився до неї з усмішкою.
— Подольська, ти вже три тисячі винна. Я-то добрий, але благодійністю не промишляю.
— Вікторе Максимовичу, дайте хоча б макаронів, будь ласка, — заблагала вона, згораючи від сорому. — Десятого зарплату на пошті отримаю й розрахуюся. У мене діти.
— Діти, звісно, святе, — хмикнув він. — Тільки нахлібників ти, бачу, годувати можеш. Волоцюг усяких. На них їжа знаходиться — отже, гроші є. Ні вже, з такими гостями більше нічого в борг не отримаєш. Спонсорів шукай.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.