Життя без прикрасРозповідь звучала рівно. Тільки з того, як напружувалися в Марини жовна, Антоніна Яківна бачила, чого їй коштував цей спокій.
— У лікарні він був поруч постійно, — продовжила Марина. — Не про людське око. Спав на стільці, з ложки мене годував. Лікарі тільки про нього й говорили, медсестри мені заздрили. Я лежала й думала, що бабуся дарма його незлюбила: хіба стала б людина, яка не кохає, так мене доглядати? Артем пояснив: машину відвезли на експертизу, нічого там не виявили, це я перелякалася й замість гальма натиснула на газ. Я йому повірила. За розбиту машину пробачення просила.
— Ніг тоді зовсім не відчувала, — заговорила вона знову. — Усе, що нижче пояса, наче чуже. Після операції мені пояснили: спинний мозок цілий, але сильний забій, набряк. Чутливість, може, відновиться, а може, так і залишиться. Через місяць виписали, уже в кріслі. Артем вибрав найкраще, масажиста найняв, по клініках возив, по різних містах, навіть до столиці. Так усе літо біля вікна й просиділа.
Кухоль залишився на столі. Марина забрала від нього руки.
— А одного ранку, на початку серпня, прокидаюся — ліва нога затерпла, — продовжила Марина. — Звичайнісінько затерпла, розумієте, голочками коле. Лежу й плачу. Спробувала пальцем поворушити — вийшло, ледь-ледь. Хотіла Артема покликати, він унизу був, у гаражі. Ми ж у великому батьківському будинку у Вільховежі живемо. Гараж до нього прибудований, просто з коридору двері. Я вперше без сторонньої допомоги в крісло перебралася й поїхала до нього. Щоб сам подивився, щоб одразу йому сказати.
Вона замовкла. Антоніна Яківна чекала, не ставлячи запитань.
— Я під’їхала до дверей, а вони були не до кінця причинені, — сказала нарешті Марина. — Він мене не помітив, розмовляв телефоном, і кожне слово до мене долинало. Звернувся до Стьопи: «Добре ти з гальмами попрацював, але цього виявилося замало: вона ж вижила». Потім слухав, нічого не кажучи. А вислухавши, додав: «Іншу аварію влаштовувати нема чого. З кріслом мені навіть зручніше. Потрібна від неї дарча на берег. А втопити її неважко: спробуй випливи з холодної води, коли ноги не діють. Підготовкою її жилета я займуся сам. Моя турбота про неї у всіх перед очима, тож підозрювати мене ніхто не стане».
У печі потріскували поліна. Інших звуків у хаті не було.
— Я розвернула крісло й повернулася до спальні, — продовжила Марина. — Як доїхала, не пам’ятаю. Перелягла на ліжко, ковдру на голову натягнула. Прийшов він — сказала, голова болить. Приніс воду, таблетку, у чоло мене поцілував. Відтоді я й приховую, що ноги відчуваю. Це не так важко: однаково цілими днями сиділа без діла. Треба тільки пильнувати себе. Він торкнувся — ногою не ворухни. Масажист натиснув — не скрився.
— Ночами чекала, поки Артем засне, і повзла у ванну, — розповідала вона. — Там можна замкнутися й воду пустити, щоб нічого не чув. За раковину трималася, вставати вчилася. Спочатку хвилину могла вистояти, потім п’ять. Далі пробувала вздовж стіни крокувати. Падала, звісно. Під пледом синців не видно було. У вересні вже добиралася від ванни до дверей і поверталася. Ноги наче ватяні, слабкі, а все-таки тримають.
— Чому ж ти не пішла від нього? Не подзвонила кому-небудь?
— Кому дзвонити? — Марина підвела очі на знахарку. — Мій телефон він ще в лікарні забрав. Сказав, мені хвилюватися шкідливо, а там і дзвінки, і новини. Дав планшет, але все на його акаунті, кожне листування може прочитати. До поліції звертатися? Для них я дружина, яка лежить після аварії. Він виписки принесе, про травму голови розповість. Скаже, у мене манія, що я його за це крісло зненавиділа. Лікарі ж і мені пояснювали, що після такого бувають страхи, депресія. Повірять йому. Він зі мною всюди, його кожен знає, половина Вільховежа на Шаповалів працює. Навіть для розмови з мамою доводилося користуватися його телефоном. Сам дав, тільки поруч стояв. Вона мені й сказала: «Марино, тобі так пощастило з чоловіком».
Антоніна Яківна похитала головою.
— А до мене як випросилася?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.