Життя без прикрасЗнахарка не озвалася. Лише тепер Марина помітила, як посіріло її обличчя. Темну скриньку вона стискала так міцно, що кісточки пальців побіліли.
— Що з вами? Зле стало?
— Ні, сиди. Розкажеш мені тепер усе, по порядку. Чому від чоловіка ховаєшся, чого боїшся. А потім і я тобі дещо покажу.
Антоніна Яківна сіла навпроти. Закрита скринька опинилася між ними на столі.
— Але спершу про перстень скажи, — продовжила Антоніна Яківна. — Його печатка, та, що з літерами… Звідки вона в Артема, знаєш?
Марина зволікала, переводячи погляд зі скриньки на господиню.
— Від батька залишилася, від Бориса Андрійовича. Два роки вже носить, від самої його смерті. Коли папери перебирав, у сейфі знайшов. Казав, батько замолоду її носив, а потім погладшав, перстень став замалий. Артем навіть ювелірові показував: хотів прибрати щербину. Потім відмовився, вирішив залишити на згадку.
Антоніна Яківна повільно кивнула так, ніби нічого нового їй не повідомили.
— Борис Андрійович… Отже, Борис. Ну, тепер про себе розповідай. Із самого початку.
На плиті з’явився чайник. У й без того теплу піч знахарка підкинула два поліна. Марина стежила за звичними, неквапливими рухами, і їй потроху легшало. За пів року вона відвикла бачити, щоб поруч щось робили просто так, без мети, без нагляду.
— Після коледжу я у Вільховежі влаштувалася, у бухгалтерію яхт-клубу на набережній. Він Шаповалам належить. Там і причал їхній, і за мисом база відпочинку. Артем майже щодня з’являвся: то на водному мотоциклі, то на катері катався. Галасливий такий, веселий, усім подарунки привозив. А мені… — Вона затнулася. — Мені спочатку нічого не дарував. Сяде в нас у бухгалтерії на підвіконня, розмовляє. Про книжки, про річку. Про бабусине здоров’я спитає. Я думала: при грошах людина, а зовсім не пихата.
— А Рая як до нього?
— Одразу не прийняла. Я знайомити їх привезла, він із квітами, з тортом. Обіцяв дах їй наново перекрити. Торт бабуся взяла. А коли ми з нею самі залишилися, сказала дивно — тоді не зрозуміла я: «Шаповали в дім просочуються, наче вода в льох: ані звуку, а вже все відсиріло».
— Рая, впізнаю, — коротко хмикнула знахарка.
— Я все-таки заміж вийшла. У вересні, три роки тому. Весілля на теплоході справляли. Бабуся не поїхала, на ноги скаржилася. А минулої осені, у жовтні, її не стало. Серце. Вийшла вранці до криниці — і не дійшла.
Марина замовкла. Чайник, що зашумів, господиня прибрала з плити. У великому пузатому заварнику залила трави й накрила його рушником.
— Будинок мені дістався, — продовжила Марина. — Вона ще за п’ять років до того в нотаріуса у Вільховежі заповіт склала. Будинок із городом, земля до самої річки, стара пристань, де дід човна тримав. Я читала й не дивувалася: одна ж у неї залишалася. Мама давно в іншому місті, у неї інша сім’я. Навіть поховати бабусю не приїхала, гроші тільки переказала.
— А чоловік?
— Він наче зрадів. А я це на свій карб узяла: думала, за мене радіє, що бабуся мені будинок залишила. Він казав: «Мариночко, ти розумієш, яке це місце? Такого берега на всьому узгір’ї більше немає». Я тоді слухала, а він знову про берег, знову до нього розмову зводить. У них давно проєкт був, ще батьківський, Борис Андрійович його задумав. Хотіли на цьому схилі яхтову пристань збудувати, над водою будиночки поставити, ресторан відкрити. Не знаю, як усе це разом називається. Вони вже й інвестора в іншому місті знайшли. Тільки без виходу до річки в них нічого не виходило: для причалу до води дістатися треба. А вздовж усього узгір’я такий вихід лише через нашу ділянку є. Бабусину, яка тепер мені дісталася.
— А ти землю віддавати відмовилася.
— Відмовилася. — Марина опустила погляд. — Не на зло йому. Я там виросла, цією стежкою до річки боса бігала. Просила його: «Артеме, нехай залишиться домом. Будемо влітку приїжджати, потім дітей привозити. Ви ж можете свою пристань за мисом зробити». Він сперечатися не став. Обійняв навіть, сказав, щоб я сама вирішувала, раз це моє.
Марина взяла поставлений перед нею кухоль. До губ не піднесла — обхопила долонями, зігріваючи руки.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.