Марина рік потай вчила арабську заради знайомства з родиною нареченого, але в машині почула розмову Таріка з братом

— Вона справді думає, що через місяць повернеться додому? — запитав Юсуф.

— Поки що так, — відповів Тарік.

Після цих слів Марина остаточно вирішила не виказувати, наскільки добре розуміє мову. Ще вранці їй хотілося здивувати родину нареченого. Тепер їй уперше здалося, що цей секрет краще зберегти.

Будинок батьків Таріка стояв у закритому приватному кварталі. На в’їзді чергувала охорона, машини пропускали крізь високі ворота. Але першого дня Марина не побачила в цьому нічого дивного. Тут майже всі великі будинки були обгороджені, а Тарік пояснив, що батько завжди надто серйозно ставився до безпеки.

І вже за кілька хвилин після приїзду Марині стало легше. Мати Таріка Аміра обійняла її. Родичі за вечерею розпитували про її країну та весілля, а Халід тримався стримано, але ввічливо.

Аміра швидко сказала синові, що він навіть не попередив Марину, скільки родичів збирається її зустрічати. Марина зрозуміла кожне слово, але промовчала.

— Мама каже, що дуже рада тебе бачити, — переклав Тарік.

Наступного дня Тарік показав їй місто, школу, де навчався, будинок діда й улюблене кафе. Потім були море, родинні вечері та поїздки. Ніхто Марину не обмежував, а розмови арабською, які вона тепер розуміла, виявлялися найзвичайнісінькими: робота, родичі, діти. За кілька днів вона вже почала думати, що могла неправильно зрозуміти розмову в машині.

Якось Аміра показувала старі фотографії. На одному знімку Марина помітила світловолосу жінку.

— Ірина, вона теж із твоєї країни, — пояснила Аміра англійською. — Давно тут живе.

І відразу перегорнула сторінку.

На сьомий день, уже після вечері, Марина вийшла у двір. Тарік і Юсуф стояли біля машини. Вони її не помітили.

— Квиток поки залишив? — запитав Юсуф арабською.

Марина зупинилася.

— Так, — відповів Тарік.

— Батько питав, коли ти його зміниш.

Тарік помовчав.

— Не зараз.

— А коли?

— Нехай спершу освоїться.

Юсуф подивився на брата.

— А якщо щось запідозрить раніше?

Тарік подивився на брата.

— Значить, діятимемо швидше.

З боку будинку хтось ішов до чоловіків. Марина швидко відвернулася й пішла далі, щоб Тарік із Юсуфом не зрозуміли, що вона їх підслуховувала.

Пізно ввечері, коли Тарік пішов у душ, вона відкрила застосунок авіакомпанії. Дата не змінилася. Зворотний рейс додому був рівно через три тижні, але тепер Марина знала: Тарік збирається його змінити.

Наступного дня Тарік про квиток не заговорив, і Марина теж вирішила поки мовчати. Після обіду вона зібралася сама пройтися до найближчої кав’ярні, але Аміра відразу покликала водія.

Увечері Марина розповіла про це Тарікові: — Здається, твоя мама боїться, що я розтану на порозі.

— Краще й справді не ходи сама.

— До кав’ярні.

— Тут так не заведено. Є водій. Скажеш, куди треба, тебе відвезуть.

— Куди завгодно?

— Звісно, просто родина має бути в курсі.

Марина згадала його давнє: «Поруч зі мною тобі не доведеться все робити самій». Уперше ці слова прозвучали для неї інакше.

Через два дні в будинку збиралися старші родичі. Побачивши Марину в сукні без рукавів, Аміра щось тихо сказала Тарікові.

— Може, накинеш щось зверху?

— Навіщо?

— Батько не любить такого одягу при гостях.

— А тобі вона не подобається?

— Мені подобається. Марино, невже важко один вечір поважати правила дому?

Марина не стала сперечатися через сукню перед усією родиною й переодяглася. За вечерею ніхто навіть не помітив її поступки.

Розмова точилася арабською. Жінки обговорювали майбутнє весілля. Хтось запитав, чи збирається Марина працювати після заміжжя.

Халід урвав: — Її робота — виховувати дітей.

За столом закивали кілька чоловіків. Марина продовжувала їсти, не показуючи, що зрозуміла.

Тарік кинув на батька швидкий погляд.

— Не починай.

— Я нічого не починаю. Ти привіз дружину в родину. Вона звикне до наших законів.

— Вона ще не дружина.

— Це не має значення. Вона жінка.

Тарік змінив тему.

Пізніше Марина запитала його вже не арабською: — Твій батько справді вважає, що після весілля я маю стати домогосподаркою?

Тарік насторожився лише на мить.

— З чого ти взяла?

— По обличчю було видно.

Він розсміявся.

— Ти тепер ще й арабську з облич перекладаєш.