Марина рік потай вчила арабську заради знайомства з родиною нареченого, але в машині почула розмову Таріка з братом

Після дзвінка Марина зітхнула:

— Якесь дивне відчуття. Ніби я майже годину розмовляла з твоєю родиною і водночас половину часу просто усміхалася.

— Звикнеш.

— Краще б самій їх розуміти.

Тарік обійняв її за плечі.

— Навіщо тобі мучитися? Я завжди перекладу.

Тоді ця фраза здалася Марині навіть милою. Але через тиждень вона знайшла викладачку арабської мови. Марина вирішила поки нічого не казати Тарікові. Хотілося якось приїхати до його родини, дочекатися, коли Аміра знову звернеться до сина по переклад, і раптом самій відповісти їй арабською.

Перші місяці давалися важко. Потім Марина почала розрізняти знайомі слова в розмовах Таріка з рідними. Одного вечора він розмовляв із батьком по відеозв'язку. Марина сиділа поруч за ноутбуком, і Тарік був упевнений, що вона його не розуміє.

Халід щось сказав. Марина вловила лише окремі слова: «робота після весілля» й ще одне, в якому вона навіть не була певна. «Менше». Вона підвела голову. Тарік відповів швидко, і решту розмови Марина вже не розібрала.

Коли дзвінок закінчився, вона запитала:

— Про що говорив твій батько? Про мою роботу?

Тарік подивився на неї.

— З чого ти взяла?

Марина знизала плечима.

— Здалося.

— Він питав, чи збираюся я менше працювати після весілля. Вважає, що одруженому чоловікові треба продовжити рід.

Він цілком спокійно повернувся до телефона.

Марина теж опустила погляд на ноутбук. Мабуть, вона справді щось переплутала. А наступного дня записалася ще на два додаткові заняття. Тепер їй хотілося розуміти трохи більше.

До поїздки Марина готувалася майже так само ретельно, як колись до іспитів. За рік занять вона навчилася підтримувати просту розмову й уже непогано розуміла звичайне побутове мовлення.

Одного разу під час відеодзвінка з Юсуфом Марина сиділа поруч. Брат запитав Таріка арабською: — Вона точно ні про що не здогадується?

Марина зробила вигляд, що не почула. Коли розмова закінчилася, Тарік сказав: — Юсуф питав, коли ми нарешті приїдемо.

— І коли?

— Я звільнив майже весь серпень.

Марина відклала телефон.

— Ти серйозно?

— Поїдемо на місяць. Мама вже всім розповіла, що ти приїдеш.

— Усім — це скільком людям?

— Краще тобі не знати.

Вона розсміялася, а потім запитала: — А назад?

Тарік подивився на неї здивовано.

— Звісно, у мене тут проєкт, я не збираюся його кидати. У тебе теж скоро почнеться нормальне доросле життя. А весілля восени, як домовлялися.

Марині цього було достатньо. Тим паче незабаром після повернення її вже чекали на співбесіді за фахом. Після університету Марина нарешті збиралася перейти від тимчасових підробітків до нормальної роботи.

Перед поїздкою викладачка запитала: — Наречений досі не знає?

— Ні, хочу побачити його обличчя, коли вперше сама відповім родині.

Тарік майже повністю взяв на себе організацію поїздки. Одного вечора він повідомив: — Квитки купив, а бронювання готелю на перші два дні скасував. Мама сказала, що не пробачить, якщо ми зупинимося не в них.

— Покажи квитки.

— Навіщо?

— Хочу перевірити дати.

— Я вже все перевірив.

Марина простягнула руку.

— Таріку.

Він усміхнувся, дістав телефон і переслав їй бронювання.

— Ти мені зовсім не довіряєш.

— У питаннях квитків — нікому.

Зворотний рейс був рівно через місяць. Марина зберегла бронювання собі й більше про це не думала.

Напередодні вильоту мама Марини змусила доньку ще раз перевірити документи, а потім запитала Таріка: — Через місяць повернете мені доньку?

— Неодмінно.

Вже в машині Тарік усміхнувся: — Ще подивимося, чи ти сама захочеш повертатися. Мама тебе загодує. Через тиждень скажеш, що додому не їдеш.

— Дуже смішно.

Вранці в аеропорту вона написала викладачці: — Сьогодні нарешті перевірю, чого ви мене навчили.

Відповідь надійшла майже відразу: — Головне, не заговори раніше часу.

Тарік зазирнув у екран.

— Кому пишеш?

Марина швидко заблокувала телефон.

— Секрет.

— У тебе від мене секрети?

— Один маленький.

— Уже боюся.

Вона всміхнулася й узяла його під руку.