Марина рік потай вчила арабську заради знайомства з родиною нареченого, але в машині почула розмову Таріка з братом

— Вибач, мама перевіряє, чи я поїв.

— І збрехав, що поїв. Некрасиво обманювати маму.

— Мені двадцять сім, іноді доводиться захищати свою незалежність.

Марина засміялася. Через кілька днів Тарік знову з’явився в бізнес-центрі.

— У вас зустріч? — запитала вона.

— Ні, я хотів запросити тебе випити кави.

Він наче трохи зніяковів. На каву Марина погодилася. А ще за кілька тижнів уже чекала його повідомлень. Тарік не квапив її, не вимагав звітів, не ображався, якщо вона була зайнята. Після пізніх занять пропонував зустріти, але спокійно приймав відмову.

Якось, коли він укотре хотів викликати їй таксі, Марина відмахнулася:

— Не треба, я сама.

Тарік усміхнувся.

— Ти дуже часто кажеш: «Я сама».

— А що в цьому поганого?

— Нічого.

Він на секунду затримав на ній погляд.

— Просто поруч зі мною тобі колись не доведеться все робити самій.

Марина усміхнулася. Їй сподобалося, як це прозвучало. Вона справді втомилася постійно повторювати: «Я сама».

Через кілька місяців Тарік став уже зовсім рідним. Він знав, де вона любить пити каву, пам’ятав дати її іспитів, міг посеред робочого дня надіслати коротке «Поїла?» і ніколи не ображався, якщо вона відповідала через три години.

Одного вечора Марині зателефонувала мама. Машина заглухла за містом. До найближчого селища кілька кілометрів. Надворі мороз, а евакуатор обіцяв приїхати не раніше ніж за дві години. Марина схопилася з-за столу.

— Що сталося? — запитав Тарік.

— Мама застрягла на трасі. Я зараз викличу таксі.

— Де вона?

— Таріку, у тебе зустріч за сорок хвилин.

— Де вона?

— Я сама розберуся.

Він уже діставав ключі.

— Скинь геолокацію.

— Ти взагалі мене чуєш?

— Чую, тому й кажу. Скинь геолокацію.

За п’ять хвилин вони вже їхали за місто. Тарік скасував зустріч. Дорогою купив Марині рукавички й гарячий чай. Через знайомих він знайшов евакуатор, який приїхав набагато раніше, ніж обіцяли. Додому вони повернулися вже за північ.

— Ми вам весь вечір зіпсували, — вибачалася мама.

— Нічого страшного.

Коли вони залишилися вдвох, Марина сказала:

— Ти міг не їхати.

— Міг.

— Я б і сама впоралася.

Тарік усміхнувся.

— Я знаю.

Після цього мама вперше сама запросила Таріка на вечерю. Наприкінці запитала:

— А жінки у вас після весілля працюють?

— Хто як хоче. Хоча, якщо чоловік нормально забезпечує родину, не розумію, навіщо жінці вбиватися на роботі.

— А якщо їй подобається? — запитала Марина.

— Значить, працюватиме. Я ж не збираюся вирішувати за тебе, чим займатися.

Марину відповідь влаштувала. Ще через пару місяців Марина засиділася з подругами майже до другої години ночі. Тарік кілька разів питав у повідомленнях, коли вона повернеться. Наступного дня зізнався:

— Мене не влаштовує, коли жінка, яку я люблю, вночі їздить сама містом.

— Таріку, мені двадцять три роки.

Він помовчав.

— Добре, зрозумів.

Більше до цієї розмови він не повертався.

Якось увечері вони знову згадали ту поїздку по її маму.

— Ти ж тоді навіть до пуття її не знав, — сказала Марина.

— Тебе знав.

— І що?

Тарік подивився на неї цілком серйозно.

— Якщо людина стає мені близькою, я за неї відповідаю.

— Відповідаєш у хорошому сенсі?

Він усміхнувся.

— Щоб тобі не доводилося завжди з усім давати собі раду самій.

Марина нічого не відповіла, просто поклала голову йому на плече. Тоді слово «відповідаю» здалося їй майже синонімом слова «люблю».

Пропозицію Тарік зробив майже через рік після знайомства. Вони поверталися після недільної вечері в мами Марини. Біля будинку він несподівано дістав маленьку коробочку.

— Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною.

Марина подивилася на каблучку.

— А де промова хвилин на десять?

Тарік розсміявся.

— Можу почати спочатку.

— Не треба, я згодна.

Через кілька днів Тарік сказав, що батьки вже знають про заручини. Його брат Юсуф почав давати поради, а про реакцію батька, Халіда, Тарік лише сказав:

— Батько звик, що родина радиться з ним у серйозних питаннях.

— Одружуватися будеш ти чи він?

— Я.

Під час першого спільного відеодзвінка Юсуф говорив із Мариною англійською. Аміра знала мову гірше, а Халід майже весь час говорив арабською. Тарік перекладав. Іноді вся родина переходила на арабську й одразу сміялася, перебивала одне одного. А Марина могла лише питати:

— Що вони кажуть?