Далі йшли банківські документи. Гроші йшли з рахунку компанії до фірми під назвою «ОМД-Сервіс». А ще були записи розмов. Віктор записував зустрічі, у яких сам брав участь. Ілля відкрив останній за датою файл, і на нашій кухні пролунав голос мого сина.
— Романе, я востаннє питаю, що таке «ОМД-Сервіс». За 14 місяців туди пішло 3 560 000. За які роботи? На об’єктах ніхто про цих людей навіть не чув.
Я вхопилася за край столу. Голос був такий звичайний, живий, трохи втомлений, наче Віктор сидів у сусідній кімнаті й розмовляв телефоном. Ліза відразу взяла мене за руку, міцно стискала пальці.
Почувся інший голос, спокійний, із роздратуванням.
— Вікторе, ти собі вже навигадував. Консультації. Залучені фахівці. Звичайні витрати.
— Консультації від фірми, у якої замість офісу пустир. Я туди їздив, Романе, особисто.
Кілька секунд ніхто не говорив. Потім Ткач відповів уже інакше.
— Ти думаєш, якщо в тебе все за правилами, тобі нічого не буде. Ти хоч розумієш, скільком людям зараз заважаєш? Облиш це, про родину подумай.
— Ти мені погрожуєш.
— Раджу. Ти багато чого не знаєш навіть про те, що у тебе вдома відбувається.
На цьому запис закінчився. Я трохи посиділа, намагаючись заспокоїти дихання, потім обійняла Лізу за плечі.
— Ходімо, моя хороша, тобі завтра вставати.
Вона пішла зі мною, але вже біля ліжка спитала:
— Бабусю, у нас усе буде добре?
Я поправила їй ковдру, поцілувала в чоло й відповіла:
— Буде, Лізонько, спи.
Сказала впевнено, хоча сама тієї миті жодної впевненості не відчувала.
Коли повернулася на кухню, Ілля сидів перед екраном блідий.
— Бабусю, подивися, ось ця фірма «ОМД-Сервіс». Тато зберіг документи про її власників.
Я наділа окуляри й нахилилася до ноутбука. Роман Ткач. Нижче — другий співвласник, 40% частки. Олег Матвійович Дубровський.
Я прочитала ім’я ще раз. Олег, чоловік Любові, той самий, який нещодавно стояв біля дверей із майстром із замків і зазирав мені через плече, намагаючись розгледіти, що відбувається в будинку. Олег Матвійович Дубровський — ОМД. Навіть назву фірми було складено з його ініціалів.
Я згадала записку Віктора. Хтось із родини передає відомості. Але Олег не просто щось розповідав Романові. Він разом із ним володів фірмою, на яку йшли гроші з компанії мого сина.
Перед очима відразу постала нова машина Любові, їхня торішня поїздка, кухня, яку вона так докладно показувала мені на Катиному дні народження. Тоді я пораділа за неї, подумала, що добре люди влаштувалися. Тепер дивилася на банківські перекази й зовсім інакше згадувала ту розмову.
Лише одного не могла зрозуміти. Любов знала чи її теж обманювали? Я пам’ятала її на весіллі Світлани в синій сукні зі сльозами на очах. Пам’ятала, як вона обіймала сестру. Мені важко було повірити, що та сама жінка тепер свідомо допомагає забрати в її дітей будинок.
Але ж саме ця Любов квапила з продажем. Вона збиралася забрати дітей. А якби діти опинилися в них, Олег дістав би можливість через дружину впливати й на рішення щодо їхньої спадщини, будинку, частки в компанії, всього, що залишив Віктор.
— Ілле, завтра зранку треба зробити кілька копій і відвезти Миколі Григоровичу, — сказала я.
Він подивився на мене.
— Давай зараз скопіюємо.
Так і зробили. Не стали відкладати, зберегли все у трьох різних місцях — і правильно зробили.
Наступного дня після обіду я заїхала до будинку Віктора по решту речей Іллі й побачила, що скло в задніх дверях вирізано. Усередині все було перевернуто. Шухляди висунуті й вивернуті на підлогу. Подушки розкидані, речі з шаф лежали купами, а в кабінеті перекинули цілий стелаж. Шукали ретельно, по всьому будинку.
Зник старий ноутбук, зникли папери й синя папка з результатом дослідження ДНК Іллі. Не було й чорного зошита, який ми після копіювання залишили серед документів у кабінеті.
Я стояла посеред цього безладу й мимоволі притиснула руку до грудей. Червона флешка була зі мною, висіла на шнурку поруч із натільною іконкою. Хтось перерив кімнати сина, намагаючись дістатися до його доказів, а вони весь цей час були в мене під кофтинкою.
Микола Григорович двічі прослухав записи, уважно переглянув скопійовані сторінки зошита й довго сидів мовчки, склавши руки перед собою. Потім підвів на мене очі…
