Додому ми поверталися вже в темряві. Коробка з документами лежала на задньому сидінні, а я вперше за довгий час відчувала, що можу трохи розправити плечі. Втомилася, звісно, і спина нила від дороги. Та в голові більше не крутилася одна й та сама безпорадна думка: як довести, що Віктор нікому не був винен.
Тепер у нас були папери й людина, яка могла пояснити, звідки вони взялися і що за ними стоїть. Ілля сидів поруч, час від часу озирався на коробку, наче перевіряв, чи вона на місці. А я навіть почала тихенько підспівувати радіо. Мені здавалося, найважче вже позаду.
У понеділок зателефонував Микола Григорович.
— Марино, новин дві. Документи я подав. Свідчення Людмили Федорівни долучатимемо. Підстав оскаржувати борг тепер значно більше. Щодо дій Ткача теж почався рух. А друга новина…
Він зітхнув.
— Розгляд питання щодо дітей перенесли на раніший термін і призначили термінове обстеження умов у вас удома. Фахівець може прийти без попереднього дзвінка.
Я подивилася на календар біля холодильника.
— Наскільки раніше?
— Готуватися треба вже зараз. Любов подала додаткові матеріали, зокрема фотографії, де ви заходите до офісу Ткача. Стверджує, що ви втягнуті в конфлікт навколо компанії та наражаєте дітей на небезпеку.
Я якийсь час мовчала.
— Тобто він пропонує забрати в дітей спадщину, а винна я, бо пішла з ним поговорити.
— Марино, я розумію. Ми пояснимо обставини, але зараз вам потрібно спокійно прийняти перевірку й показати, як діти живуть насправді.
Після розмови я лишилася стояти посеред кімнати з телефоном у руці. На підлозі лежали іграшки. На дивані чекала своєї черги стопка чистої білизни. Мишко сидів на сходах, сердитий після покарання. Катя розмазала банан по щоках, а за кухонним столом Ілля допомагав Лізі з уроками. Звичайний наш день, але я вже уявляла, як людина, що нічого про нас не знає, подивиться на все це й запише: бабуся не дає ради, у будинку тісно, порядку не забезпечено.
І в ту мить подзвонили у двері. На порозі стояла жінка років п’ятдесяти з папкою та посвідченням.
— Ольга Борисівна, щодо обстеження умов проживання дітей. Ви Марина Мельник?
— Так, це я.
Вона показала документи й запитала:
— Можна увійти?
Я відчинила двері ширше.
— Заходьте. Тільки в нас усе так, як буває в будинку з дітьми о 5:00 вечора. Прибрано тут зазвичай о 3 ночі, поки всі сплять.
Її губи ледь здригнулися, але усмішку вона відразу сховала, прибрала посвідчення й увійшла. Я провела її кімнатами, показала, де діти сплять, де роблять уроки, де лежать їхні речі. Вона зазирнула в холодильник, подивилася на запаси продуктів. Я пояснила, що отримую пенсію і далі шию на замовлення. Розповіла, як розподіляю гроші й що купую насамперед.
У дитячій було тісно, зате в кожного стояло своє ліжко. Над Катиним висів легкий полог від комарів. На стінах діти розвісили малюнки. Ліки я тримала на верхній полиці, куди молодша не могла дістатися. Ліза сама показала свої шкільні записи. У неї потроху виправлялися оцінки. Дістала документи про щеплення й відвідування лікарів. За цим я стежила суворо. Ще коли Віктора ростила, звикла все зберігати в одній папці, щоб потім не шукати по всьому будинку.
Ольга Борисівна ставила запитання, щось занотовувала, часом уточнювала, але з її обличчя я не могла зрозуміти, яке враження ми справляємо. Потім вона попросила поговорити з дітьми окремо. Вони лишалися з нею на кухні, а я чекала в кімнаті, намагалася не прислухатися, хоча дуже хотілося знати, про що їх запитують.
Мишко вийшов першим і, поки Ольга Борисівна не бачила, показав мені піднятий великий палець. Я ледь не засміялася від полегшення, але відразу знову занервувала. Катя вискочила задоволена й повідомила:
— Я розповіла, як ти робиш мені кіски, щоб було як у принцеси.
— Молодець, іди пограйся, — сказала я й поправила їй комірець.
Коли дійшла черга до Іллі, він підвівся не відразу. Я бачила, як він стиснув руки, потім розтиснув, провів долонями по штанах і лише після цього пішов на кухню. Він же розумів: саме його присутність Любов виставляла головною небезпекою для молодших…
