Життя без прикрасВін зняв малюнок, ще раз подивився на чоловічка з квадратною головою й закріпив аркуш вище, щоб той не заважав дверцятам холодильника.
— Не спиш? — спитав він Олександра телефоном о восьмій.
— Кролів годую.
— На десяту приїжджай. І юриста знайди, хорошого. Тільки стороннього, щоб нікого з наших не знав.
— Юрист тобі навіщо? Ловити хочеш чи судитися?
— Спіймати хочу. Але щоб потім самому виправдовуватися не довелося.
Замість напористої жінки в костюмі, з текою й заздалегідь заготовленими формулюваннями, до кімнати біля архіву зайшла невисока жінка в джинсах і светрі. За плечима в Анастасії Андріївни був рюкзак.
— Тут розмовляти можна?
— Перевірив, — відповів Олександр.
— Хто перевіряв?
— Я.
— А вас хтось перевірив?
Олександр Дмитрович хмикнув. Погляд, який він кинув на Степана Костянтиновича, був схвальним: ця годиться.
Анастасія Андріївна сіла, вийняла звичайну ручку й шкільний зошит у клітинку.
— Слухаю вас, Степане Костянтиновичу. За однієї умови: запитання будуть незручні, а відповідатимете ви чесно. Інакше через місяць винним виявитеся ви, а людина, яку шукаємо, залишиться осторонь.
Він почав із суботи: Варвара, фікус, знахідка під листком, потім панель переговорної й три конкурси. Анастасія Андріївна записувала дрібним почерком, іноді уточнювала дати. Дослухавши, переглянула написане й підвела голову.
— Перше правило: нічого не знімати й не чіпати.
— Це я вже засвоїв.
— Тоді поясню навіщо. Приберете — того ж дня він дізнається. Вам дістанеться дохлий мікрофон, а доказів залишиться нуль. Нехай працює й далі. Для нього все має виглядати, як і раніше.
— А раптом просто зараз слухає?
— Тут ні, — втрутився Олександр. — Я кімнату всю перевірив.
— Друге, — продовжила Анастасія. — Зараз ви запропонуєте перевірити телефони працівників.
Степан Костянтинович не відповів: вона назвала саме те, що він збирався запропонувати.
— Не можна, — сказала вона. — Не ліземо ні в особисті телефони, ні в листування, ні в рахунки. Родичів теж не перевіряємо. Це не страшилка: здобуте таким способом у суді нічого не варте. Зате кримінальну відповідальність ви цілком можете дістати. Ви сорок років будували компанію, щоб тепер пояснювати слідчому, навіщо залізли в чужий телефон?
— Ні, такого не хочу.
— От і добре. Третє питання — що нам доступно. — Вона перегорнула сторінку й почала загинати пальці. — Сервери компанії, корпоративні поштові скриньки, журнали входу в систему. Перепустки, записи про видачу ключів, бухгалтерія, договори. Усе ваше компанія має право перевіряти. Тим паче якщо це передбачено трудовими договорами й положенням про комерційну таємницю.
— Передбачено. У 2012 році на суперечки з юристами про це положення в мене пішло три місяці.
— Якщо підписи поставили всі, нам є на що спертися.
— І останнє, головне. — Анастасія Андріївна поклала ручку. — Жодних власних витівок на кшталт прихованих камер: поставимо й побачимо, хто в кабінет заходить.
Олександр Дмитрович засовався.
— Анастасіє Андріївно, за всієї поваги… По-старому на це три дні треба. З вами — три місяці.
— Після ваших трьох днів доведеться три роки судитися й програти, — неголосно відповіла вона. — Мені доводилося вести подібні справи і за одну сторону, і за іншу.
Степан Костянтинович підняв руку.
— Вирішено. Усе робимо законно. Олександре, почув?
— Почув, — буркнув той.
— Не бурчи. У мене триста людей, ти знаєш. Під слідство я потрапити не маю права.
Олександр Дмитрович трохи помовчав, потім кивнув — без застережень.
— Компанія твоя. Тобі й вирішувати.
Два наступні вечори втрьох просиділи біля архіву за закритими жалюзі, вигадуючи пастку. Зупинилися на способі старому як світ і тому надійному: вигаданий проєкт, терміновий і великий, досить ласий, щоб зацікавити слухача. Про нього Степан Костянтинович розповість на нараді в переговорній, де працює мікрофон. Після кожному з чотирьох дістанеться окрема особливо таємна подробиця — своя, відмінна від решти.
— Тільки грати нічого не треба, — попередила Анастасія. — Не озирайтеся, не переходьте на шепіт. Ви з ними зазвичай як розмовляєте?
— Буває, горлаю.
— Отже, горлайте.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.