Він підвів голову, побачивши її, і спершу ніби не повірив. Потім на його обличчі з’явилося таке полегшення, що Лідія ледве стримала сльози. Усі страхи, накопичені за ці тижні, відступили в одну мить.
— Я знала, що знайду тебе, — прошепотіла вона, обіймаючи його. — Я не дозволю нікому тримати тебе в тіні.
Роман ледь усміхнувся.
— Я вірив, що ти прийдеш. Ти завжди була сильнішою, ніж думала.
Ця ніч стала для Лідії перемогою не лише над тими, хто намагався керувати їхніми долями, а й над страхом, горем і відчаєм. Вона довела собі: навіть у найгустішій темряві можна знайти дорогу, якщо не припиняти шукати правду.
Після порятунку Романа вони вирішили більше не мовчати. У Лідії були записи, документи, імена й докази. Вони звернулися до слідства та журналістів. Спершу їм не поспішали вірити: історія здавалася надто неймовірною. Але факти говорили голосніше за сумніви.
Поступово стало ясно: зникнення Романа організувала група людей, які прагнули отримати контроль над його справами й знищити його репутацію. Одні створювали видимість нещасного випадку, інші підчищали сліди, треті давали неправдиві свідчення. Але Лідія зібрала достатньо, щоб їхній план зруйнувався.
Людей, причетних до змови, затримали. Правда, яку намагалися сховати під виглядом трагедії, вийшла назовні. Світ, зруйнований для Лідії однієї дощової ночі, почав поволі складатися наново…
