Життя без прикрасЦе була погроза. Холодна, точна, розрахована на страх. Але Лідія вже не дозволяла страху керувати собою.
Вона обрала місце біля старого складу на околиці, де, як з’ясувалося, Роман зустрічався з людьми, пов’язаними з цією історією. У призначену ніч Лідія сховалася в тіні, увімкнула диктофон і стала чекати.
Коли годинник пробив північ, із темряви вийшла людина в довгому плащі. Її голос вона впізнала майже відразу. Це був один із тих, кому Роман колись довіряв.
— Я знаю, що ти шукаєш правду, — сказав він тихо. — Але ти не розумієш, з чим зв’язалася.
Лідія вийшла з тіні, тримаючи камеру й теку з документами.
— Розумію більше, ніж вам хотілося б, — відповіла вона. — І відступати не збираюся.
Розмова була напруженою. Спочатку чоловік погрожував, потім почав говорити обережніше, ніби перевіряючи, скільки їй відомо. З його натяків складалося неможливе: Роман міг бути живий. Його зникнення інсценували, щоб вивести його з-під удару людей, які хотіли заволодіти його справами й зв’язками.
Надія вдарила Лідію майже болем. Якщо Роман живий, отже, він десь у небезпеці. Тепер їй потрібно було не лише довести правду, а й знайти чоловіка.
Наступні дні вона присвятила пошукам. Перевіряла старі адреси, телефонувала в місця, де Роман міг з’являтися раніше, вивчала документи, які допомагали зрозуміти, куди його могли сховати. Поступово ланцюжок привів її до закритого будинку на околиці, який охороняли, мов фортецю.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.