Назар важко ковтнув, подивився на дружину так, ніби все ще сподівався почути, що вона жартує, а тоді різко повернувся й вибіг. Невдовзі у дворі заревів двигун. Колеса здійняли з дороги пилюку, світло фар ковзнуло по деревах, і машина зникла за воротами.
Залишившись сама, Мар’яна повернулася на кухню. Вона допила чай, вимила чашку, затримала руки під прохолодною водою й вимкнула світло. Потім знову лягла в ліжко, але тиша тепер здавалася наповненою очікуванням. Під ковдрою на її обличчі з’явилася ледь помітна усмішка. Засинати вона не збиралася й чекала на дзвінок Назара.
Мати й син не знали про одну невелику, але вирішальну подробицю. За два дні до поїздки Мар’яна вирушила не лише по продукти. Спершу вона заїхала до фахівця, забрала очищені й оцінені прикраси, переклала їх у непримітний контейнер і помістила в орендовану банківську комірку.
Зберігати вдома коштовності, вартість яких можна було порівняти з невеликою квартирою, вона вважала нерозважливим. Старинна дубова скринька повернулася до шафи порожньою, але простояла там у такому вигляді недовго.
Того ж дня Мар’яна зайшла до кондитерської по подарунок для п’ятирічного племінника Мирона. Хлопчик захоплювався піратами, і серед солодощів їй трапилися великі шоколадні медалі, загорнуті в щільну золотаву фольгу. На блискучих кружальцях були витиснені морські розбійники й рельєфні обідки, тож здалеку вони мали майже справжній вигляд.
Мар’яна купила цілий кілограм. Удома вона пересипала солодкі монети в ту саму скриньку, замкнула мідний замочок і поставила її на верхню полицю шафи, щоб дитина не знайшла подарунок до дня народження.
Минуло близько години. Тишу спальні розірвала телефонна мелодія. На екрані з’явилося ім’я Назара, і Мар’яна, не кваплячись, увімкнула гучний зв’язок, чекаючи новин від чоловіка…
