Життя без прикрасМикола Васильович зрозумів, що час іти. Вони попрощалися, ще раз домовившись про завтрашню зустріч у парку.
Щойно за ним зачинилися двері, Іра почала набирати чоловіка. Телефон був вимкнений. Вона ледве стримувалася: тепер окремі здогади складалися, як пазл. Його вічне роздратування, неувага до дітей, докори, що всиновити їх захотіла вона одна… А нещодавно ще й цей нудотно-солодкий запах жіночих парфумів. Тоді вона не надала йому значення.
Пригадалися й вихідні три тижні тому: у друга Єгорка нібито сталося лихо, на дачі прорвало трубу, потрібна була допомога. Тепер і та поїздка мала інший вигляд. Іра обурювалася й чекала повернення чоловіка, щоб з’ясувати все до кінця. Терпіти обман, живучи далі як раніше, було не в її характері.
Максим теж не витримав чекання. Навіть трохи посварився з Вікторією й поїхав раніше: хотілося швидше дістатися до ноутбука, подивитися запис. У голові роїлися підозри, але звинувачень, що зустріли його на порозі, він не очікував. Іра мало не з кулаками налетіла на нього.
— Повернувся, відряджений! Ну як, справи залагодив? Брехун ти нещасний! Ніхто тебе нікуди не посилав, я вже знаю. Відгул у тебе був, за сімейними обставинами. Коханку ти завів! Ми з дітьми тобі більше не потрібні!
Такий натиск приголомшив Максима. Він гарячково шукав виправдання, але нічого не спадало на думку. Залишалося самому перейти в наступ. Закричав так, що на шиї набубнявіли жили:
— Що за крик із порога, істеричко? Не бажаю слухати, що ти там дізналася! Пройти дай. Я з дороги втомився, зараз у душ і спати. Може, до ранку дур у тебе вивітриться, тоді й поговоримо спокійно. З такою зустріччю й справді недовго в гречку вскочити! А якщо й справді розлучимося — жити на що будеш? На свою копійчану зарплату? За прийомних дітей аліменти платити не збираюся. Тож охолонь і прикинь, чи треба тобі далі копирсатися й виносити мені мозок. Сите життя набридло?
Після цього він подався до ванної. Мився довго й ретельно, потім замкнувся в кабінеті. Там можна було й переночувати: стояв диван, лежали подушка з пледом. А головне — там був ноутбук із потрібним записом. Максим залишився задоволений собою. Пристрашив дружину вдало: губи в неї затремтіли, отже, злякалася.
Іра й справді заплакала дужче. Вона хотіла вивести чоловіка на чисту воду, а він зробив винною її. Замість пояснень про свою поїздку почав дорікати й лякати. Такого вона не очікувала: адже це він збрехав їй, а тепер виходило, що вона сама винна ще й у тому, що він може загуляти. Особливо страшно було чути про розлучення. Отже, він уже припускає його, уже думає піти. А якщо справді покине їх? Як тоді самій ростити двох на свою зарплату? І що сказати хлопчикам, як пояснити їм, що сталося між мамою й татом? Вона впала на ліжко. Довго зітхала, крутилася, не могла заснути й зрозуміти, як тепер поводитися з Максимом.
А він увімкнув запис і додивився до кінця. Замість зради, на яку розраховував, перед ним постала історія народження близнюків. Дружина була вірна. Такого результату перевірки він аж ніяк не очікував.
Розлучитися Максим вирішив давно; потрібна була причина. До всиновлення сімейне життя його влаштовувало: удома чистота, смачно приготовано, дружина лагідна й тактовна. Якщо втомлювався, Іра це помічала й давала йому спокій: не чіплялася, не пиляла, не надокучала розмовами. З появою хлопчаків квартира стала для нього нестерпною. То плач, то сварки, то гучні ігри й гармидер. Спершу він пробував стримуватися, бути батьком, навіть намагався полюбити близнюків. Але змусити себе полюбити їх так і не зміг. Вони залишалися чужими, хоч би скільки він намагався ставитися до них інакше.
Тоді з’явилася Вікторія. З нею йому було надзвичайно добре, до неї він ішов шукати розради. Можливо, так би все й тривало, тільки коханка не хотіла залишатися в тіні, на других ролях, і почала вимагати розлучення.
— Вибирай, хто тобі дорожчий, — казала вона.
Вибір для Максима був очевидний: присвячувати решту життя чужим дітям, підпорядковувати все їхнім інтересам він не збирався. От якби знайшовся привід звинуватити Іру… Але камера замість потрібного доказу розкрила сімейну таємницю начальника.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.