Життя без прикрасВін заходився будити сонну Вікторію, мало не кричачи від радості:
— Здох нарешті! Навіть робити більше нічого не доведеться. Усе, справу зроблено! Післязавтра на зборах мене вже офіційно призначать начальником. Ти розумієш? Я про це мріяв, і ось сталося!
Вікторія потерла очі й осадила його:
— Зачекай радіти. Спершу зателефонуй до лікарні, перевір усе. Треба з’ясувати, коли можна забрати тіло з моргу, і влаштувати похорон при всіх. І не забувай, хто тобі допоміг домогтися свого, не задирай носа. Сподіваюся, тепер уже на Балі полетимо?
— Рідна, тільки старого хрича поховаємо — і куди забажаєш, — кивав Максим, цілуючи її. — Хоч на Балі, хоч на Мальдіви. Тепер заживемо!
Максим усе ж зателефонував до лікарні: Вікторія мала рацію, звістку варто було перевірити. Там підтвердили, що Микола Васильович помер. Тепер він відкоркував пляшку вина. Цей день здавався йому найкращим за все життя. Він смакував вино й мріяв про те, як стане великим підприємцем. Із конкурентами теж спритно вийшло: вони чекали, що він продасть їм компанію, адже саме це він і пообіцяв. Тільки виконувати обіцянку Максим не збирався. Він думав про те, як обдурив їх, як сам розпоряджатиметься компанією і як гроші рікою потечуть йому в кишеню. Ось воно, нове, багате життя, про яке він мріяв.
Після пари келихів він не втримався від дзвінка Ірі. Хотілося ще раз принизити колишню дружину.
— Привіт, як живеш? Чула, твій благодійник помер? Що тепер робитимеш? Неприємно, так? Я ж попереджав: недовго йому лишилося. А я тепер директором буду, усім носа втру. Розумієш, якого чоловіка втратила? Мабуть, лікті кусаєш?
— Кусаю, — різко відповіла Іра, жахаючись його цинізму. — Тільки про те й шкодую, що десять років тому не розпізнала твоєї гнилизни. Знала б — нізащо не вийшла б заміж. А за мене не турбуйся, у мене поруч гідний чоловік. Ти його мізинця не вартий. Пити менше треба, царю гори, інакше погано скінчиш. Більше мені не телефонуй.
Максим отетерів. Невже в неї справді хтось з’явився? Чи йому на зло сказала? Виходить, не така вже вона й тютя, не розгубилася. Нагрубіянила, зараза, а на його слова по суті не відповіла.
Веселитися йому розхотілося. Настрій зник, і Максим не міг зрозуміти, що так зачепило. З Ірою вони розлучилися, поруч Вікторія, усе чудово — а на душі гидко.
У день зборів кімната для переговорів заповнилася поважними людьми. Максим підвівся й звернувся до акціонерів:
— Шановні партнери, привід для нашої зустрічі сумний: не стало Миколи Васильовича. Але компанія не може залишатися без очільника, тому необхідно обрати нового керівника. Поки директор хворів, я успішно виконував його обов’язки. Дозволю собі запропонувати свою кандидатуру: досвіду в мене достатньо, щоб зберегти компанію та збільшити продажі. Погляньте на укладені угоди й інвестиції за останній місяць. До того ж довіреність, на підставі якої я зараз працюю, передбачає мій автоматичний перехід на посаду директора після смерті Миколи Васильовича. Прошу вас оцінити мої результати.
Присутні кивали, обговорювали пропозицію. Загалом заперечень не було.
Але двері кімнати для переговорів відчинилися, і перед присутніми з’явився сам Микола Васильович. Залунали здивовані вигуки, двом стало зле. Максим зблід як крейда й почав хреститися.
— Згинь! Щезни! Ти ж помер, тебе немає! Господи, спаси!
Микола Васильович зареготав і рушив до нього.
— Як бачите, партнери, я живіший за всіх живих. Помирати поки не маю наміру. А людина, якій я довіряв, підробила мій підпис на довіреності, й експертиза це підтвердить. Він домовився з конкурентами віддати їм нашу компанію за безцінь. Потім, мабуть, жадібність узяла гору — вирішив ошукати й їх. Тільки на двох стільцях не всидиш, Максиме. Попався ти. Тепер вирушиш до в’язниці, і я вже постараюся, щоб умовним строком справа не скінчилася. Посьорбаєш баланди, може, совість прокинеться. Там відучать роззявляти рота на чуже.
Максим хотів був утекти, але за дверима на нього вже чекали поліцейські. Йому скрутили руки й вивели. У кімнаті для переговорів зааплодували: присутні захоплювалися тим, як Микола Васильович усе розіграв і викрив негідника.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.