Вона довго не могла підвестися. Сиділа за диваном, доки в під’їзді не стихли кроки, і все ще тримала долоню біля губ, хоча крик уже застряг десь глибоко, нижче горла. Коли тиша в квартирі стала справжньою, Оксана повільно встала й підійшла до вікна.
Біля виїзду з двору стояла темна машина, кольором схожа на мокрий асфальт. За кермом сиділа жінка в хустці й великих темних окулярах. Обличчя закривали стійка кузова, відблиски на склі й тінь від козирка. Богдан сів поруч, на пасажирське місце. Жінка повернула до нього голову. Він щось сказав різко, роздратовано смикнув рукою, і машина рушила.
Оксана встигла зняти номер…
