— Андрійку.
Чернов обернувся до неї, потім подивився на Андрія. На важкому обличчі поволі з’явилася посмішка.
— Оце так зустріч, Наталю. Не сподівалася? Я ж пропонував залишитися, хотів сам з’їздити. А ти все: «Сама поїду, сама з нею поговорю». Ну, поговориш тепер.
Андрій учепився в поручень. Згодом він не міг згадати, як довго стояв нерухомо. Хвилину, може, довше. Світловолосий хлопець озирався то на матір, то на нього.
— Мам, що з тобою? Ти знайома з ним?
Жінка промовчала. Дорош кахикнув, виступив уперед.
— Так, громадяни, повернімося до справи. Здоров, Шульго. Чернов Максим уночі повідомив, що дружина зникла з немовлям. За його словами, пішла в заметіль у неадекватному стані. Не бачив нікого?
Андрій нарешті відвів очі від жінки.
— Бачив. У мене вони. І мати, і дитина живі.
Максим рвонув до хвіртки.
— Катю!
— Стій! — зупинив його Андрій. — На лісовий пост без мого дозволу не заходять.
— Не гарячкуйте, Шульго, — мирно сказав Дорош. — Не піде ніхто. Покличте її сюди, побалакаємо.
— Онуку мені віддавай, — зажадав Чернов. — Ця мати її вночі ледь не заморозила. Хвора вона після пологів. Я вже до опіки подзвонив. Із нею самою хай що завгодно роблять, а дівчинка додому поїде.
Андрій подивився на дільничного.
— А закон що каже?
Дорош стягнув рукавицю з оленями, пошкріб підборіддя.
— Геннадію Артемовичу, свою дитину мати вкрасти не може. У батьків рівні права. До рішення суду дитина залишається з тим, із ким перебуває. Мати має право піти з донькою хоч сюди, хоч до столиці. Відібрати дитину в матері силоміць закон мені не дозволяє. Ні ви, ні опіка теж не маєте права, доки дитині ніщо не загрожує. Не згодні між собою — звертайтеся до суду.
— Як це не загрожує? У заметіль немовля понесла!
— От і треба з’ясувати, чому вона з немовлям у заметіль побігла. Опіка про це запитає. І я запитаю.
Дільничний піднявся на ґанок. Андрій, секунду подумавши, відступив убік, відчинив двері.
— Катю, виходьте. Тут дільничний, він дитину не відбере.
Вона стала поруч з Андрієм, досі в його светрі, з рожевим конвертом на руках. Від Максима за хвірткою очей не відводила. Він дивився на неї.
— Катрусю… Катю, пробач. Я нічого не пам’ятаю, присягаюся. Прокинувся, а ви зникли. Усю ніч вас… Ходімо додому. Ніколи більше такого не буде. Ти чуєш, Катю? Ніколи.
— Ти її за сорочечку підняв. Як кошеня. Пригрозив відвезти її до дитячого будинку.
Максим зблід.
— Я не міг цього сказати.
— Міг. Ти сказав.
Дорош поглянув на Катину руку. Широкий рукав сповз, і сині відбитки пальців на зап’ястку тепер бачили всі.
— Він залишив? — тихо запитав капітан.
Катя не відповіла.
— Катерино, — повів далі Дорош, — я поясню, а далі самі вирішите. На чоловіка можна подати заяву за побої. Коли вперше й без серйозних ушкоджень, справа адміністративна: штраф або арешт на кілька діб. Але потрібні докази. Лікар має оглянути синці й описати їх — сьогодні-завтра, поки не зійшли, не через місяць. Медичним освідуванням називається. До районної лікарні я вас довезу, якщо хочете. Заяву писати чи ні — ваше право, а сліди зафіксуйте. Можуть знадобитися.
Чернов розсміявся.
— Ти хоч розумієш, капітане, з ким розмовляєш? Вона з минулої весни з аптеки таблетки тягає. У неї…
— Геннадію Артемовичу, — перебив Дорош, не підвищуючи голосу, — продовжите, і ваші слова я теж запишу.
Чернов замовк. Уперед вийшла Наталія.
— Дозволите мені з нею поговорити? — запитала вона в дільничного тихим рівним голосом. — У хаті, без сторонніх. П’ять хвилин.
Дорош подивився на Катю. Та подумала й кивнула.
— Нехай. Наталія мене вночі вивела.
Чернов повільно повернувся до дружини. Обличчя застигло, поважчало.
— Вивела? Ти?..
Вона не відповіла. Пройшла крізь хвіртку розчищеною доріжкою, повз Андрія — так близько, що він відчув солодкий чужий запах парфумів і холодного хутра. На ґанку затрималася, дивлячись на нього. Він дивився поверх її плеча, на річку.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.