Розбудила його Жужа — лизала руку. За вікнами стояв білий тихий ранок після великої хуртовини: сніг зрівнявся з підвіконнями, низьке червоне сонце пробивалося крізь морозні візерунки. Андрій розчистив від ґанку доріжку до сараю, розтопив піч, поставив чайник і піднявся до ялинки на пагорбі по повідомлення.
Даша написала: «Грейдер затримується, зламався дорогою. Ми за ним їдемо».
До десятої він був у хаті. Катя вже встала й сиділа за столом у старому светрі, залишеному їй звечора. Повернувшись до вікна, годувала доньку; плечі прикривала рушником. Волосся було заплетене в косу. Без фати й шпильок вона виглядала молодшою, ніж уночі. Дівчисько.
— Як ваші ноги? — запитав він, не дивлячись на неї.
— Болять іще. Але пальці рухаються, порожевіли.
— Добре. Даша до десятої обіцяла дістатися.
Він поставив перед нею кухоль.
— Дякую вам… Я навіть не знаю, чим…
— Пийте, поки чай не охолов.
Вони пили чай, а сита дівчинка лежала в Каті на колінах, розглядаючи стелю. Андрієві треба було чимось зайняти руки. Він приніс із сіней лижі й знову сів до роботи. Камус за ніч приклеївся рівно. Розжаривши в печі цвях, він випалив на обох п’ятках по дві схрещені гілочки.
— Що це за знак? — запитала Катя.
— Дідів. На кожній своїй парі залишав. У районі його лижі всі знали, з інших міст мисливці приїздили, заздалегідь чергу займали.
— А ваші купити можна?
— Буває, продаю. Але частіше для себе роблю. — Він повернув лижу. — Дід запевняв: лижі на камусі слухаються того, хто їх змайстрував. Ну, дурниці, звісно.
Жужа підвела голову й загарчала. З річки долинало рівне гудіння з брязкотом, куди важче за снігохідне. Андрій підійшов до вікна. Зимовою дорогою, здіймаючи незайманий сніг, рухався темно-зелений гусеничний всюдихід із високою кабіною. За ним, перевалюючись у прокладеній колії, повз поліцейський позашляховик.
— Вони, — сказала Катя, і обличчя в неї посіріло. — Свекор. Це його всюдихід.
— Залишайтеся в хаті. Нікому не відчиняйте, доки я не покличу.
Андрій одягнувся й вийшов. Всюдихід зупинився біля самої хвіртки, здійнявши сніг. Із поліцейської машини вибрався знайомий дільничний, капітан Дорош, кремезний, рудуватий, років сорока. На руках — незмінні білі плетені рукавиці з червоними оленями. Їх сплела донька-школярка; капітан із них посміювався, але носив у будь-який мороз.
Першим із високої кабіни спустився Геннадій Чернов. Огрядний чоловік за шістдесят, у довгій дублянці й бобровій шапці, був Андрієві знайомий із бази — раніше бачилися здалеку. За ним показався високий хлопець у темній куртці. Він незграбно зіскочив у сніг. Шапки на ньому не було; обличчя бліде, припухле, а через щоку тягнулася довга свіжа подряпина. Андрій упізнав нічного відвідувача. Тоді шолом і чорна маска майже приховували його обличчя, тепер ніщо не заважало роздивитися його цілком. З-під шолома вночі виднілося лише прилипле до чола волосся; тепер Андрій побачив, що воно світле. Роздивився широкий лоб, великий рот — усе, чого за нічною розмовою не розгледів. Хлопець подивився просто на нього, але погляду не витримав і відвів очі. Нічний хміль минув. Тепер він стояв перед Андрієм тверезий, і йому було соромно.
Останньою, тримаючись за поручень, повільно зійшла невисока жінка в довгому світлому пуховику й лисячій шапці. Біля машини вона зупинилася. Дивилася на ґанок, на замерзлі вікна, переводила погляд на ялинку на горбі, на сарай, ніби багато чого бачила уві сні, а тепер зустріла наяву.
Вона зняла шапку. У гладенько зачесаному темному волоссі сріблилася сивина. Ліву брову навскіс перетинав тонкий білий шрам — наче крейдою черкнули.
Андрій завмер, переставши дихати. Обличчя матері він уже не пам’ятав. Ні голосу, ні рук, ні того, чи співала вона йому. Усі двадцять чотири роки він по крихті витравлював із себе те, що від неї залишилося. Шрам уцілів: його шрам.
Йому було три. На санчатах він з’їхав із горба матері під ноги; вона впала, вдарилася бровою об полоз. На снігу залишилася кров, а мати сміялася й утішала його:
— Нічого, Андрійку, нічого. До весілля загоїться.
Сніг, сміх, це домашнє «Андрійку» — більше нічого цілком певного про неї не збереглося. Так його потім уже ніхто не кликав.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.